ѕќЋ≤“»„Ќ≤ ѕј–“≤ѓ ” –јѓЌ»

√Ћј¬ј 1. ѕќЋ≤“»„Ќ≤ ѕј–“≤ѓ ¬ —”„ј—Ќ»’ ѕќЋ≤“»„Ќ»’ —»—“≈ћј’

1. ѕќЌя““я ѕќЋ≤“»„Ќќѓ ѕј–“≤ѓ. /“. риворучко/.

’оча терм≥н Упарт≥¤Ф (лат. pars/partis -- частина, галузь, в≥дд≥л) ≥снуЇ ще з давньоримських час≥в, пон¤тт¤ Упол≥тична парт≥¤Ф ¤к ми розум≥Їмо його зараз -- витв≥р нов≥тньоњ доби. «вичайно, р≥зноман≥тн≥ пол≥тичн≥ групи, клуби та кл≥ки так≥ ж стар≥, ¤к ≥ сама пол≥тика, але пол≥тичн≥ парт≥њ у сучасному њх значенн≥ т≥сно повТ¤зан≥ з≥ становленн¤м ≥ розвитком представницькоњ демократ≥њ та основного њњ елементу -- парламентаризму ¤к форми ≥ методу орган≥зац≥њ та зд≥йсненн¤ влади.
¬ласне, у б≥льшост≥ зах≥дних демократ≥й виникненн¤ пол≥тичних парт≥й ≥шло пор¤д з поширенн¤м права участ≥ у виборах на все ширш≥ верстви сусп≥льства. –озширенн¤ народного представництва в органах влади не могло не вплинути на сам механ≥зм виборчого процесу та його д≥йових ос≥б. ѕол≥тики не могли б≥льше ≥гнорувати значну к≥льк≥сть своњх потенц≥йних прихильник≥в. «≥ зростаючою к≥льк≥стю ос≥б, ¤к≥ не лише мають право обирати, але й право бути обраними, зТ¤вилас¤ небезпека безладд¤ у в≥льному пол≥тичному суперництв≥. «а умов, коли на пол≥тичн≥й арен≥ в≥дбуваЇтьс¤ строката метушн¤ великоњ к≥лькост≥ кандидат≥в з р≥знобарвними пол≥тичними гаслами ≥ програмами, виборець у такому хаос≥ пол≥тичних прапор≥в навр¤д чи м≥г зробити обдуманий ≥ виважений виб≥р.  р≥м того, формуванн¤ ур¤ду у парламентськ≥й систем≥ за такого величезного розмањтт¤ представлених точок зору було вкрай складною, ¤кщо не сказати майже неможливою, справою.
“аким чином, постала необх≥дн≥сть певних форм орган≥зац≥њ м≥ж оф≥ц≥йними особами чи кандидатами на пол≥тичн≥ посади ≥ тими групами громад¤н, котр≥ њх п≥дтримують, з метою спри¤нн¤ цим особам у здобутт≥ або збереженн≥ влади. “ак, прот¤гом ’IX--початку ’’ стол≥ть у зах≥дних демократ≥¤х виникають пол≥тичн≥ парт≥њ, ¤к≥ обТЇднують громад¤н у б≥льш чи менш формально орган≥зован≥ структури, призначен≥ забезпечити кандидат≥в на пол≥тичн≥ посади у держав≥ ≥ культивувати громадську п≥дтримку в сусп≥льств≥, необх≥дну дл¤ њх обранн¤ на основ≥ њхн≥х сп≥льних за¤в принцип≥в ≥ програм д≥¤льност≥.
—початку це були так зван≥ Увнутр≥шньо створен≥Ф парт≥њ в межах певноњ парламентськоњ асамблењ, у подальшому переважали Узовн≥шньо створен≥Ф (поза парламентом) парт≥њ, ¤к≥ в≥дображали вимоги ≥ потреби р≥зних соц≥альних верств ≥ клас≥в дл¤ њх законодавчого та самовр¤дного представництва. яскравим прикладом таких Узовн≥шньо створенихФ парт≥й Ї соц≥ал≥стичн≥ роб≥тнич≥ парт≥њ, що поширилис¤ в ™вроп≥ з початку нин≥шнього стол≥тт¤. “рохи п≥зн≥ше таким чином виникли комун≥стичн≥, нац≥онал≥стичн≥ та фашистськ≥ парт≥њ, котр≥ вимагали вже не лише реформ, але повноњ трансформац≥њ сусп≥льств, у ¤ких вони д≥¤ли. ѕо¤ва та розвиток цих парт≥й знаходили спри¤тливий грунт саме серед сусп≥льств з нерозвиненими демократичними ≥нституц≥¤ми, передус≥м такими ¤к парламент та ≥нш≥ представницьк≥ органи влади, а також за умов слабкоњ, хиткоњ виконавчоњ влади.
ѕол≥тична парт≥¤ ставала практичним засобом, що в≥дкриваЇ канали звТ¤зку, комун≥кац≥њ серед р≥зних соц≥альних груп, ви¤вл¤ючи ≥ представл¤ючи њхн≥ ≥нтереси; ≥нструментом, ¤кий виражаЇ п≥д сп≥льним знаменником обТЇднаний пол≥тичний виб≥р њњ член≥в ≥ прихильник≥в.
ѕор¤д з цим, ≥дентиф≥кац≥¤ посадових ос≥б за певною парт≥Їю слугувала продовженн¤м пол≥тичного процесу. ќкрем≥ особи, зрештою, полишали пол≥тичну д≥¤льн≥сть, але те, що вони зробили, перебуваючи на посадах, створювало ≥м≥дж њхньоњ парт≥њ.  оли час розм≥рковувань виходив, виборець часто п≥дтримував або в≥дкидав ту чи ≥ншу парт≥ю безв≥дносно до зм≥н у склад≥ њњ кандидат≥в. Ќа багатьох виборц≥в з часом назви парт≥й вже д≥¤ли ¤к певн≥ кодов≥ символи, ¤к≥ викликали прихильну або несхвальну реакц≥ю, нав≥ть коли виборець мало знав про склад та особист≥ ¤кост≥ парт≥йних кандидат≥в.
“аким чином, природа пол≥тичноњ парт≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона обТЇднуЇ у своњй структур≥ громад¤н певних соц≥альних верств ≥ груп, а також завд¤ки ц≥й структур≥ парт≥¤ бере участь у процесах здобутт¤, утриманн¤ та впливу на державну владу.
« ≥ншого боку, пол≥тична парт≥¤ ¤к орган≥зована частина певноњ соц≥альноњ сп≥льноти в≥дображаЇ њњ пол≥тичну ≥деолог≥ю у прагненн≥ зм≥нити або зберегти ≥снуюч≥ у сусп≥льств≥ в≥дносини, а також роль, характер ≥ реал≥зац≥ю державноњ влади. ѕарт≥¤ чи к≥лька парт≥й репрезентують в≥дпов≥дний пол≥тичний рух, що несе у соб≥ певну ≥деолог≥ю стосовно розвитку сусп≥льства. ” русл≥ будь-¤кого руху пол≥тичних ≥дей парт≥¤ в≥д≥граЇ роль орган≥зованоњ структури цього сусп≥льного руху, реал≥затора ≥ вт≥лювача його ≥деолог≥њ в сусп≥льств≥ через участь у пол≥тичному процес≥. “ому справедливим Ї також визначенн¤ пол≥тичноњ парт≥њ ¤к орган≥зац≥њ, що прагне дос¤гти пол≥тичноњ влади шл¤хом обранн¤ своњх член≥в на державн≥ посади з тим, щоб њњ пол≥тична ф≥лософ≥¤ могла бути в≥дображена у державн≥й пол≥тиц≥ 1).
ќтже, пол≥тична парт≥¤ у пол≥тичн≥й систем≥ сусп≥льства Ї важливим ≥ необх≥дним елементом здобутт¤, впливу та зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади. ¬она Ї тим ≥нститутом пол≥тичноњ системи, що акумулюЇ ≥ виражаЇ пол≥тичн≥ ≥нтереси тих чи ≥нших субТЇкт≥в пол≥тики, ¤к≥ спр¤мован≥ на здобутт¤ або утриманн¤ державноњ влади, кр≥зь призму њхн≥х ≥деолог≥чних засад.


2. ‘”Ќ ÷≤ѓ ѕќЋ≤“»„Ќ»’ ѕј–“≤…. /“. риворучко/.

” пол≥тичн≥й систем≥ будь-¤кого сусп≥льства парт≥њ ¤к ≥нститут ц≥Їњ системи виконують певн≥, притаманн≥ њм функц≥њ.
1. ѕредставництво ≥нтерес≥в. ѕарт≥њ виступають важливими виразниками ≥нтерес≥в соц≥альних клас≥в, прошарк≥в ≥ груп, трансформуючи велику к≥льк≥сть цих р≥зноман≥тних ≥ специф≥чних потреб ≥ вимог у б≥льш системн≥, зручн≥ дл¤ оперуванн¤ пакети пропозиц≥й. ѕроте, у той час ¤к групи тиску лише виражають певн≥ ≥нтереси, пол≥тичн≥ парт≥њ в≥дбирають, рац≥онал≥зують ≥ впор¤дковують ≥нтереси, ¤к правило, р≥зних груп, обТЇднуючи њх в Їдину систему. ѕри цьому багато з цих вимог в≥дкидаютьс¤ залежно в≥д њх в≥дпов≥дност≥ парт≥йн≥й ≥деолог≥њ, що по¤снюЇтьс¤ двосторонн≥м звТ¤зком пол≥тичноњ парт≥њ з њњ соц≥альною базою. “аким чином, пол≥тична парт≥¤ Ї важливим фактором у визначенн≥, в≥дбор≥, систематизац≥њ ≥ вираженн≥ сусп≥льних ≥нтерес≥в у пол≥тиц≥.
2.  омун≥кативна функц≥¤. Ѕагато зах≥дних автор≥в особливо наголошують на ц≥й функц≥њ пол≥тичних парт≥й, зазначаючи, що саме вони значною м≥рою забезпечують необх≥дний звТ¤зок м≥ж тими, хто зд≥йснюЇ пол≥тичне кер≥вництво, та тими, на кого воно поширюЇтьс¤, тобто практично на вс≥х ≥нших громад¤н. ѕарт≥¤, таким чином, виконуЇ роль каналу вираженн¤ та формуванн¤ ≥дей, ц≥лей, завдань тощо, ¤кий спр¤мований ¤к вгору -- до вершини владноњ п≥рам≥ди у держав≥, так ≥ вниз -- до найнижчих соц≥альних верств, та Ї визначальним дл¤ пол≥тичного управл≥нн¤ у сусп≥льств≥. ” конкурентних парт≥йних системах висх≥дний канал комун≥кац≥њ (звТ¤зку) в≥д керованих до керуючих Ї досить ≥нтенсивним ≥ сталим. ќднак нав≥ть у таких системах парт≥¤ функц≥онуЇ ¤к зас≥б дл¤ вираженн¤ ≥ поширенн¤ ≥нформац≥њ, осв≥ти, впливу на громадську думку. —аме це мав на уваз≥ ћ.ƒюверже, зазначаючи, що парт≥йна система меншою м≥рою Ї в≥дбитком громадськоњ думки, н≥ж громадська думка -- проекц≥Їю парт≥йноњ системи. ¬ однопарт≥йних системах, де ≥снуЇ т≥льки правл¤ча парт≥¤, пот≥к пол≥тичноњ комун≥кац≥њ спр¤мований переважно донизу.
3. ‘ормуванн¤ ≥ п≥дб≥р пол≥тичних ел≥т та соц≥ал≥зац≥¤. ѕарт≥њ служать головним механ≥змом у комплектуванн≥ та поповненн≥ ел≥т, через ¤кий кандидати на пол≥тичн≥ посади готуютьс¤ ≥ в≥дбираютьс¤ на вс≥х р≥вн¤х парт≥йноњ п≥рам≥ди та через ¤кий, зокрема, обираЇтьс¤ нац≥ональне (державне) пол≥тичне кер≥вництво. ¬≥дб≥р кандидат≥в усередин≥ парт≥й часто Ї б≥льш вир≥шальним етапом, н≥ж подальш≥ всенародн≥ чи рег≥ональн≥ вибори. ÷е Ї справедливим дл¤ ус≥х парт≥йних ситем, у тому числ≥ й дл¤ однопарт≥йних. ј в системах пропорц≥йного представництва з парт≥йними списками, що переважають у континентальн≥й ™вроп≥, позиц≥њ кандидат≥в у виборчому списку практично визначають њхн≥ шанси на виборах. якою б не була виборча система, попередн≥й в≥дб≥р кандидат≥в на т≥ чи ≥нш≥ державн≥ посади часто зд≥йснюЇтьс¤ вузьким УелекторатомФ парт≥йних д≥¤ч≥в.  р≥м того, за допомогою парт≥й в≥дбуваЇтьс¤ пол≥тична соц≥ал≥зац≥¤ њхн≥х член≥в ≥ прихильник≥в, вихованн¤ та ≥дентиф≥кац≥¤ њх у певному пол≥тико-≥деолог≥чному русл≥. „асто передача цих соц≥альних ц≥нностей та пол≥тичних уподобань зд≥йснюЇтьс¤ з покол≥нн¤ у покол≥нн¤. ѕрим≥ром, у ¬еликобритан≥њ та —Ўј значна частина виборчих округ≥в прот¤гом б≥льш н≥ж стол≥тт¤ збер≥гаЇ свою прихильн≥сть до кандидат≥в одн≥Їњ й т≥Їњ ж пол≥тичноњ парт≥њ.
4. –озробка пол≥тики та зд≥йсненн¤ пол≥тичного курсу. ” правл¤ч≥й парт≥њ њњ л≥дери, що зд≥йснюють пол≥тичне кер≥вництво крањною, вир≥шують подв≥йне завданн¤ по встановленню, впор¤дкуванню та забезпеченню виконанн¤ сп≥льних дл¤ всього сусп≥льства ц≥лей, нац≥ональних ≥нтерес≥в даноњ держави. ѕол≥тичн≥ парт≥њ були головними руш≥йними силами у революц≥йних перетворенн¤х сучасноњ доби. “ак, гранд≥озн≥ трансформац≥њ сусп≥льств у —–—– та  итањ, котр≥ в≥дбулис¤ у цьому стол≥тт≥, були проведен≥ Упередовими загонами пролетар≥атуФ -- комун≥стичними парт≥¤ми, що призвело до радикальних, кор≥нних соц≥альних зм≥н. ј нац≥онал≥стичн≥ парт≥њ в б≥льшост≥ крањн, що розвиваютьс¤, в≥д≥грали вир≥шальну роль у здобутт≥ державноњ незалежност≥ та подальшого згуртуванн¤ нових нац≥й у Утрадиц≥йн≥Ф сусп≥льства. ѕод≥бний процес можна також спостер≥гати з розпадом —–—– та ёгослав≥њ у так званих нових незалежних державах.  оротко кажучи, пол≥тичн≥ парт≥њ задають напр¤мок та беруть або прагнуть брати активну участь у зд≥йсненн≥ державноњ пол≥тики.
5. ‘ункц≥њ соц≥альноњ ≥нтеграц≥њ. ѕол≥тичн≥ парт≥њ, несучи в соб≥ певну систему ≥дейних ц≥нностей по в≥дношенню до зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади у сусп≥льств≥, виступають обТЇктами емоц≥йноњ прихильност≥ (в≥дданост≥) або протид≥њ (ворожнеч≥). —правл¤ючи, таким чином, значний вплив на громадську думку та повед≥нку громад¤н (виборц≥в), парт≥њ в≥д≥грають роль своЇр≥дного Улакмусового пап≥рц¤Ф -- соц≥ального ≥ндикатора ≥ в≥дпов≥дно -- ≥нтегруючого фактора дл¤ тих чи ≥нших соц≥альних верств, сп≥льнот ≥ груп, ¤к≥ бачать у конкретн≥й парт≥њ виразника своњх пол≥тичних потреб та ≥нтерес≥в, з ¤кою вони повТ¤зують своњ над≥њ на вир≥шенн¤ певних сусп≥льних завдань ≥ розвиток крањни, з ¤кою, нарешт≥, вони ≥дентиф≥кують себе у ставленн≥ до р≥зних проблем, що ≥снують у сусп≥льств≥. ѕол≥тичн≥ парт≥њ Ї, ¤к визначають соц≥ологи, референтними групами дл¤ своњх прихильник≥в. ƒосить часто виборець звично голосуЇ за УсвоюФ парт≥ю, не заглиблюючих у суть њњ програм або складу ≥ ¤костей њњ кандидат≥в, просто тому, що психолог≥чно в≥н зор≥Їнтований саме на цю конкретну парт≥ю, з ¤кою в≥н асоц≥юЇ ≥ св≥й пол≥тичний виб≥р. ѕарт≥¤ стаЇ Упевним реальним ¤вищем у памТ¤т≥ та емоц≥¤х електорату, незалежно в≥д його думки ≥ д≥йФ (√.”оллес) 2). ÷е п≥дтверджуЇтьс¤ багатьма науковими досл≥дженн¤ми виборчоњ повед≥нки, хоча очевидним сьогодн≥ Ї також ≥ зниженн¤ р≥вн¤ ≥дентиф≥кац≥њ виборц≥в з пол≥тичними парт≥¤ми у багатьох демократ≥¤х св≥ту.


3. ќ—Ќќ¬Ќ≤ –≤«Ќќ¬»ƒ» ѕј–“≤…Ќ»’ —»—“≈ћ. /¬.якушик/.

ѕарт≥йну систему можна коротко визначити ¤к систему в≥дносин суперництва та сп≥вроб≥тництва м≥ж ≥снуючими у конкретному сусп≥льств≥ пол≥тичними парт≥¤ми (≥нод≥ де¤к≥ досл≥дники вважають, що м≥ж легально д≥ючими парт≥¤ми)1). ѕарт≥йна система - це частина (п≥дсистема) пол≥тичноњ системи, ¤ка в свою чергу Ї у своЇму широкому розум≥нн≥ певною Їдн≥стю ≥снуючих у сусп≥льств≥ пол≥тичних ≥нститут≥в, пол≥тичних норм, пол≥тичноњ св≥домост≥ (≥деолог≥њ та психолог≥њ), пол≥тичних в≥дносин (режиму функц≥онуванн¤, звФ¤зк≥в пол≥тичних ≥нститут≥в м≥ж собою та з зовн≥шн≥м середовищем пол≥тичноњ системи), а у вузькому, суто ≥нституц≥йному розум≥нн≥ -- систему пол≥тичних ≥нститут≥в, що беруть участь у зд≥йсненн≥ пол≥тичноњ влади 2).
–≥зновиди парт≥йних систем можуть вид≥л¤тис¤ на баз≥ р≥зноман≥тних критер≥њв (безумовно, що не лише к≥лькост≥ парт≥й, ¤к це нер≥дко робитьс¤ у в≥тчизн¤н≥й пол≥толог≥чн≥й л≥тератур≥). —пробуЇмо позначити теоретичн≥ п≥дходи, що можуть застосовуватис¤ дл¤ створенн¤ б≥льш детальноњ типолог≥њ парт≥йних систем, розр≥зн¤ючи при цьому, по-перше, загальносистемн≥ та суто пол≥тичн≥ критер≥њ класиф≥кац≥њ, а по-друге, вид≥л¤ючи ц≥лу низку конкретних критер≥њв у межах кожного з цих двох великих блок≥в (груп) класиф≥кац≥њ.
“ак, виход¤чи з≥ специф≥ки загальносистемних (тобто суто системних, не пол≥тичних) характеристик пол≥тичних систем, можуть бути запропонован≥ так≥ групи класиф≥кац≥й цих систем: 1) стаб≥льн≥ та нестаб≥льн≥; 2) здатн≥ збер≥гати ц≥л≥сн≥сть та так≥, що розпадаютьс¤; 3) функц≥онуюч≥ у нормальн≥й та у надзвичайн≥й обстановц≥; 4) пол¤ризован≥ (точн≥ше -- б≥пол¤рн≥), багатопол¤рн≥ та атом≥зован≥; 5) альтернативн≥ (з визначенн¤м принципу допустимост≥ ротац≥њ, зм≥ни правл¤чих парт≥й) та неальтернативн≥; 6) молод≥ та так≥, що мають досить тривалу ≥стор≥ю ≥ базуютьс¤ на сталих традиц≥¤х; 7) парт≥йн≥ системи, що знаход¤тьс¤ на етап≥ свого зародженн¤ (це може бути так званий пер≥од Упротопарт≥йност≥Ф, тобто в≥дсутност≥ парт≥й ¤к таких, але виникненн¤ двох або к≥лькох ч≥тко виражених, але ще недостатньо структурованих пол≥тичних блок≥в, що протисто¤ть один одному), та так≥ парт≥йн≥ системи, що перебувають на стад≥њ усп≥шного розвитку або ув≥йшли в пер≥од свого занепаду ≥ самолруйнуванн¤; 8) наднац≥ональн≥, загальнонац≥ональн≥ (т≥, що в≥днос¤тьс¤ до конкретноњ крањни), рег≥ональн≥ та локальн≥ (м≥сцев≥) парт≥йн≥ системи тощо.
«розум≥ло, що будь-¤к≥ загальносистемн≥ характеристки парт≥йноњ системи у ситуац≥њ конкретного м≥сц¤ та часу набувають певного пол≥тичного забарвленн¤, ≥ тому необх≥дно зазначити, що под≥л критер≥њв класиф≥кац≥њ на загальносистемн≥ та Усуто пол≥тичн≥Ф Ї досить умовним ≥ в≥н, ¤к ≥ будь-¤ка ≥нша типолог≥¤, застосовуЇтьс¤ лише у п≥знавальних (досл≥дницьких та описових) ц≥л¤х ≥ не повинен абсолютизуватис¤ та догматизуватис¤.
ѕерейдемо тепер до розгл¤ду типолог≥зац≥њ парт≥йних систем, в основ≥ ¤коњ лежить застосуванн¤ Усуто пол≥тичнихФ критер≥њв. Ќа ц≥й теоретичн≥й баз≥ можуть бути запропонован≥ так≥ групи класиф≥кац≥њ парт≥йних систем: 1) системи, в ¤ких парт≥њ мають власне пол≥тичний характер, та системи з переважанн¤м парт≥й, що за своЇю природою Ї псевдопол≥тичними ≥ ¤вл¤ють собою побудован≥ на комунальних с≥мейственних чи земл¤цьких принципах клани, кл≥ки, чисто ситуативн≥ угрупуванн¤ Уad hocФ тощо; 2) так≥, що в≥д≥грають пров≥дну роль формуванн≥ реальноњ пол≥тики держави ≥ сусп≥льства, та так≥, що грають дргор¤дну роль у пол≥тичний систем≥ (через суто декоративну роль пол≥тичних парт≥й або њх недостатню розвиненн≥сть); 3) системи з Увир≥занн¤м певного сегменту пол≥тичного спектруФ (тобто з забороною парт≥й певних ≥деолог≥чних напр¤мк≥в) та л≥беральн≥ (у суто пол≥тичному, не економ≥чному розум≥нн≥ цього терм≥ну) - без встановленн¤ досить суворих ≥деолог≥чних критер≥њв дл¤ наданн¤ оф≥ц≥йного дозволу на функц≥онуванн¤ конкретних пол≥тичних парт≥й; 4) однопарт≥йн≥, двопарт≥йн≥, багатопарт≥йн≥; 5) революц≥йн≥, реформаторсько-стаб≥л≥зац≥йн≥, консервативн≥; 6) плюрал≥стичн≥, обмежено плюрал≥стичн≥ та монол≥тичн≥; 7) нац≥онал≥стичн≥ та пол≥культурн≥; 8) рел≥г≥йн≥ та св≥тськ≥; 9) марксистськ≥, Унац≥ональногоФ (УарабськогоФ, УафриканськогоФ тощо) соц≥ал≥зму та несоц≥ал≥стичн≥; 10) соц≥ал≥стичн≥, кап≥тал≥стичн≥, феодальн≥, рабовласницьк≥ (можуть бути застосован≥ й ≥нш≥ критер≥њ та теоретичн≥ п≥дходи дл¤ визначенн¤ У≥сторичних тип≥вФ парт≥йних систем, ¤к ≥ пол≥тичних систем в ц≥лому 3 (3 - ƒив.:якушик ¬.ћ. ѕроблеми теор≥њ типолог≥зац≥њ сусп≥льного розвитку й держави // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤.-1992. - є3.- —. 10-11), наприклад, можна розр≥зн¤ти парт≥йн≥ системи до≥ндустр≥ального, ≥ндустр≥ального, пост≥ндустр≥ального та ≥нформац≥йного сусп≥льства). «ром≥ло, що наведений вище перел≥к можливих класиф≥кац≥й парт≥йних систем не Ї вичерпуючим, охоплючим все р≥зновањтт¤ теоретичних п≥дход≥в (та њх комб≥нац≥й), що застосовуютьс¤ до анал≥зу цих систем.  р≥м того, треба зазначити, що тут були вказан≥ лише теоретично вид≥лен≥ так би мовити Учист≥Ф (Ураф≥нован≥Ф) типи парт≥йних систем, пом≥ж ¤ких розташовуЇтьс¤ багато зм≥шаних та пром≥жних тип≥в, ¤к≥ в≥дпов≥дають реал≥¤м тих чи ≥нших крањн.  онкретн≥ критер≥њ класиф≥кац≥њ (типолог≥зац≥њ) парт≥йних систем у межах кожноњ з наведених вище класиф≥к ис¤ на прийн¤тт≥ до уваги њњ зовс≥м р≥зних стор≥н: а) њњ сутност≥ та б) зовн≥шньоњ видим≥ст≥ або декларованоњ форми. “ак, наприклад, характеристика системи ¤к двопарт≥йноњ може даватис¤ на п≥дстав≥: а) оф≥ц≥йного закр≥пленн¤ у конституц≥йному законодавств≥ крањни припустимост≥ ≥снуванн¤ лише двох пол≥тичних парт≥й ≥ в≥дпов≥дно - заборон≥ вс≥х ≥нших парт≥й, або б) визнанн¤ факту переважанн¤ у пол≥тичному житт≥ конкретноњ крањни двох парт≥й, ¤к≥ час в≥д часу зм≥нюють одна одну при влад≥ (при цьому законодавство крањни може оф≥ц≥йно надавати цим двом традиц≥йним парт≥¤м формально-юридичн≥ та фактичн≥ переваги перед будь-¤кими трет≥ми парт≥¤ми, хоча ≥ обмежувати загальну к≥льк≥сть легальних парт≥й). якщо Ї продовжити цей (жартома кажучи, - Ук≥льк≥снийФ) анал≥з парт≥йних систем та узагальнити й дещо детал≥зувати найб≥льш поширену в сучасн≥й пол≥тичн≥й л≥тератур≥ типолог≥ю парт≥йних систем, в основ≥ ¤коњ лежать дв а критер≥њ - к≥льк≥сть ≥снуючих парт≥й та на¤вн≥сть приципу альтернативност≥ (можливост≥ ротац≥њ, зм≥ни правл¤чих парт≥й) 4 ( 4 ƒив.: ¬¤тр ≈. —оциологи¤ политических отношений. - —. 332 - 336), то можна запропонувати тику комплексну класиф≥кац≥ю парт≥йних систем: 1. —итуац≥¤ в≥дсутност≥ парт≥йноњ системи. ¬она може виникати у випадках: а) пануванн¤ у сусп≥льств≥ такоњ пол≥тичноњ культури, що не пердбачаЇ ≥снуванн¤ та д≥¤льност≥ пол≥тичних парт≥й в њх сучасному розум≥нн≥ (таким у докап≥тал≥стичн≥ часи було становище в б≥льшост≥ феодальноих крањн); б) введенн¤ вищою державною владою заборони (тимчасовоњ або, виход¤чи з принципових засадФ, - УназавждиФ) на створенн¤ будь-¤ких пол≥тичних парт≥й. ѕриклади Утимчасового запровадженн¤Ф безпарт≥йноњ системи представлен≥ низкою африканських крањн безпосередньо п≥сл¤ багатьох в≥йськових переворот≥в 60-х - 80-х рок≥в (ƒагоме¤, ¬ерхн¤ ¬ольта, Ќ≥гер та ≥нш≥), а приклади режиму пост≥йного функц≥онуванн¤ безпарт≥йноњ системи - —аудовська јрав≥¤, ќман тощо. ѕри цьому перший тип ситуац≥й може ≥нод≥ характеризуватис¤ такими досить ц≥кавими (дл¤ досл≥дник≥в) моментами, за ¤ких певн≥ пол≥тичн≥ сили намагаютьс¤ утворити пол≥тичн≥ парт≥њ й в≥дпов≥дно - парт≥йну систему, але традиц≥онал≥стичне сусп≥льство фактично в≥дкидаЇ та зводить на н≥вець ц≥ потуги, перетворююч≥ новостворен≥ Ун≥би-тоФ пол≥тичн≥ парт≥њ на кл≥ки, клани та ≥нш≥ непол≥тичн≥ за своЇю природою (а скор≥ше за все комунальн≥) соц≥альн≥ утворенн¤. ј в другому тип≥ ситуац≥й можуть за певних обставин виникати нелегальн≥ парт≥њ, причому нер≥дко њх основна д≥¤льн≥сть зосереджуЇтьс¤ або за кордоном, або в тих рег≥онах крањни, що виход¤ть з-п≥д контролю правл¤чих у держав≥ сил (це сталос¤, наприклад, в ќман≥ в 70-х роках). 2. ќднопарт≥йн≥ системи. ¬они представлен≥ двома головними ≥ зовс≥м несхожими один на одного вар≥антами: а) системи, в ¤ких вс≥ ≥нш≥, кр≥м правл¤чоњ, парт≥њ недвозначно оф≥ц≥йно заборон≥, або њх створенн¤ де-факто унеможливлюЇтьс¤; б) системи, за ¤ких в умовах плюрал≥стичноњ демократ≥њ, але при переважанн≥ непарт≥йноњ пол≥тичноњ культури ≥снуЇ лише одна парт≥¤, а спроби сформувати инш≥ парт≥њ просто ще не робились, або зазнали невдал≥ через хиби д≥й самх ≥н≥ц≥атор≥в, а не через протид≥ю њм з боку пол≥тичноњ влади. ѕрикладами першого р≥зновиду однопарт≥йноњ системи Ї —–—– до 1989 року, сучасн≥ ¬ьЇтнам та  уба, низка ≥нших крањн. ‘актично такою ж могла би бути визнана й Убезпарт≥йнаФ система в —оц≥ал≥стичн≥й Ќародн≥й Ћ≥в≥йськ≥й јрабськ≥й ƒжамах≥р≥њ, ¤кби не оф≥ц≥йна характеристика в У«елен≥й книз≥Ф ћ. аддаф≥ (одному з основних документ≥в л≥в≥йськоњ революц≥њ) будь-¤ких парт≥й ¤к орган≥зац≥й, що не в≥дпов≥дають духу ≥сламу та принципам народовладд¤ 5 (5 ƒив.:  аддаф≥ ћ. «елена¤ книга. - ћ.: ћеждународные отношени¤, 1989 - —.27-31). ƒуже всеж-таки схож≥ за своЇю роллю та м≥сцем у сусп≥льств≥ л≥в≥йськ≥ Уреволюц≥йн≥ ком≥тетиФ на правл¤чу в умовах однопарт≥йноњ системи Їдину пол≥тичну парт≥ю. ƒругий вар≥ант - вкрай специф≥чний р≥зновид однопарт≥йноњ системи, ¤кмй по сут≥ був н≥чим ≥ншим ¤к р≥зновидом безпарт≥йноњ системи (≥снуючоњ через специф≥ку дом≥нуючоњ традиц≥онал≥стськоњ пол≥тичноњ культури), ¤вл¤в собою на початку нин≥шнього дес¤тир≥чч¤ остр≥в ћен, на ¤кому оф≥ц≥йно ≥снувала лише одна Ћейбористська парт≥¤ - невеличка ≥ аж н≥¤к не правл¤ча (але й зовс≥м не п≥дп≥льна) пол≥тична орган≥зац≥¤. —л≥д зазначити, що серед класичних р≥зновид≥в однопарт≥йних систем треба розр≥зн¤ти два основн≥ стани цих систем (тобто правл¤чоњ парт≥њ): а) на¤вн≥сть широкоњ внутр≥шньопарт≥йноњ демократ≥њ та свободою пол≥тичних дискус≥й; б) з нав`¤зуванн¤ оф≥ц≥йнох одноман≥тност≥. 3. ƒвопарт≥йн≥ системи. —еред багатьох њњ вар≥ант≥в найб≥льш характерними Ї так≥: ј). Ќеальтернативна ротац≥йна суто двопарт≥йна. “ак, у 1957 роц≥ у  олумб≥њ дв≥ традиц≥йн≥ парт≥њ ( онсервативна та Ћ≥беральна), п≥дписавши угоду про Упаритетне правл≥нн¤Ф, домовилис¤ про те, що по черз≥ ≥ без вибор≥в через кожн≥ чотири роки посада президента буде переходити в≥д одн≥Їњ до другоњ парт≥њ й буде д≥¤ти паритетний (дл¤ цих двох парт≥й) принцип формуванн¤ ур¤ду, рег≥ональних та м≥сцевих орган≥в влади, - створювалас¤ двопарт≥йна система Ќац≥онального фронту, ¤ка про≥снувала до 1970 року. Ѕ). Ќеальтернативна неротац≥йна суто двопарт≥йна система з парт≥Їю-гегемоном. ѕрикладом њњ була Ѕолгарська Ќародна –еспубл≥ка в ¤к≥й ≥снувало дв≥ легальних парт≥њ - правл¤ча  омун≥стична парт≥¤ та њњ Умолодший партнерФ- Ѕолгарський землеробський народний союз. ¬). јльтернативна ротац≥йна суто двопарт≥йна. …ого проголосили, але невдало намагалис¤ реал≥зувати в Ќ≥гер≥њ через де¤кий час п≥сл¤ одного з в≥йськових переворот≥в у 80-х роках, коли оф≥ц≥йно державою було декларовано створенн¤ двох пол≥тичних парт≥й ≥ на пер≥од Устаб≥л≥зац≥њ демократ≥њФ в крањн≥ заборон¤лас¤ д≥¤льн≥сть будб-¤ких ≥ншиз парт≥й. √). ƒе-факто двопарт≥йна при формальному ≥снуванн≥ багатопарт≥йност≥ з в≥дсутн≥стю обмежень на чисельн≥сть парт≥й. ѕриклади - —Ўј й до певного моменту в недавньому минулому - ¬еликобритан≥¤, ¤ка зараз поступово в≥дходить в≥д ц≥Їњ модел≥. 4. Ќеальтернативн≥ багатопарт≥йн≥ системи з обмеженою к≥льк≥стю легальних пол≥тичних парт≥й ≥ з ≥нституц≥онал≥зованою роллю парт≥њ-гегемона. –ан≥ше вони ≥снували в ѕольськ≥й Ќародн≥й –еспубл≥ц≥, „ехословацьк≥й —оц≥ал≥стичн≥й –еспубл≥ц≥, а зараз ≥снують в  итайськ≥й Ќародн≥й –еспубл≥ц≥, ≤раку. Ѕагато в чому схожими на цей р≥зновид парт≥йних систем Ї т≥ системи що де¤кими досл≥дниками називаютьс¤ Уобмеженими парт≥йними системамиФ 6 (6 ƒив.: ¬¤тр ≈. —оциологи¤ политических отношений. - —.334). ѓх головна риса пол¤гаЇ в тому, що хоча в них оф≥ц≥йно визнаЇтьс¤ той чи ≥нший ступ≥нь свободи д≥¤льност≥ пол≥тичних парт≥й (при цьому фактично не маЇ значенн¤ ан≥ на¤вн≥сть законодавчих обмежень к≥лькост≥ або ≥деолог≥чного спектру парт≥й, ан≥ характер њх взаЇмов≥дносини та сп≥вв≥дношенн¤ сил м≥ж ними), однак вс≥ найважлив≥ш≥ пол≥тичн≥ питанн¤ громадського та державного житт¤ вир≥шуютьс¤ не в результат≥ боротьби та сп≥вроб≥тництва м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми, а через прийн¤тт¤ вольових р≥шень ≥ншою силою, ¤ку можна умовно назвати ≥нституц≥онал≥зованою Убезпарт≥йною парт≥Їю владиФ (≥ це Ї найсуттЇв≥шим). –оль ц≥Їњ Упарт≥њ влади (специф≥чноњ парт≥њ-гегемона без традиц≥йних ознак парт≥њ) можуть виконувати: а) сточенн¤ монарха або президента-автократа; б) рада духовенства; в) в≥йськова рада (хунта); г) революц≥йний ур¤д тощо. 5. јльтернативн≥ системи з обмеженою к≥льк≥стю легальних пол≥тичних парт≥й. ќдним з њњ приклад≥в Ї своЇр≥дна трьохпарт≥йна формально альтернативна система, ¤ка свого часу (в пер≥од правл≥нн¤ ј.—адата) була оф≥ц≥йно запроваджена в ™гипт≥ п≥сл¤ под≥лу на три частин колишньоњ Їдиноњ правл¤чоњ парт≥њ - јрабського —оц≥ал≥стичного —оюзу. ќднак фактично (нелегально або нап≥влегально) в ц≥й крањн≥ ≥снували й ≥нш≥ пол≥тичн≥ парт≥њ. ѕри цьому одна з трьох оф≥ц≥йних парт≥й набула рол≥ парт≥њ-гегемона, хоча така њњ роль не була формально закр≥плена в закон≥. Ќа ћадагаскар≥, де в 70-≥ - 80-≥ роки на п≥дстав≥ Ухарт≥њ ћалагас≥йськой революц≥њФ в умовах обмеженого пол≥тичного плюрал≥зму дозвол¤лос¤ функц≥онувати лише восьми пол≥тичним парт≥¤м, також ≥снував такий р≥зновид парт≥йноњ системи. “ам роль парт≥њ-гегемона не була формально ≥нституц≥онал≥зована, а час в≥д часу Упроходила перев≥ркуФ на загальних виборах. 6. ƒе-факто неальтернативн≥ (але з формально-юридичноњ точки зору альтернативн≥) плюрал≥стичн≥ парт≥йн≥ системи з на¤ве≥стю парт≥њ-гегемона. “ака система довгий час ≥снувала у ћексиц≥, ≤тал≥њ, япон≥њ, њњ намагавс¤ створити в —–—– ћ.—.√орбачов п≥сл¤ скасуванн¤ положень статт≥ 6  онституц≥њ про Укеруючу та спр¤мовану роль  ѕ–—Ф у рад¤нському сусп≥льств≥. 7. ƒвоблоков≥ багатопарт≥йн≥ системи, в ¤ких жодна з парт≥й не може самост≥йно зд≥снювати владу, а основне пол≥тичне суперництво йде м≥ж двоа групами пол≥тичних парт≥й (приклад - ћалайз≥¤). ѕри цьому така система може характеризуватис¤ ¤к на¤вн≥стю пост≥йного блоку-гегемона, так ≥ пер≥одичною ротац≥Їю правл¤чих блок≥в. 8. Ѕагатополюсна система багатопарт≥йноњ роздробленост≥, за ¤коњ правл¤ч≥ коал≥ц≥њ пол≥тичних парт≥й не Ї стаб≥льними ≥ часто зм≥нюють одна одну (прикладом Ї “а≥ланд). ” ч≥тко стратиф≥кованому сусп≥льств≥ парт≥йна система (й в≥дпов≥дно пол≥тична система в ц≥лому) розпод≥л¤Їтьс¤ на так≥ головн≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ блоки (¤к≥ не сл≥д плутати з парт≥йними блоками): а) блок правл¤чих сил; б) блок опозиц≥йних сил; в) блок пром≥жних та нейтральних сил. ќднак у певних ситуац≥¤х - при тих чи ≥нших (¤к демократичних, так ≥ авторитарно-автократичних) формах майже всезагального соц≥ального консенсусу опоз≥ц≥йний блок на де¤кий час може практично зникати. ј при максимальному посиленн≥ конфл≥кту м≥ж правл¤чим ≥ опозиц≥йними блоками та в≥дносн≥й р≥вноваз≥ њх сил може щезати сама Їдина парт≥йна система (≥ Їдина пол≥тична система в ц≥лому), розпадаючись на дв≥ або ц≥лу низку повн≥стю в≥докремлених одна в≥д одноњ систем. ѕри цьому де¤к≥ з компонент≥в староњ сп≥льноњ парт≥йноњ системи на вс≥й або частин≥ територ≥њ крањни нер≥дко перетворюютьс¤ у нелегальн≥, п≥дп≥льн≥. –езультатами такого розколу (й нав≥ть атом≥зац≥њ) на р≥вн≥ пол≥тичних структур часто бувають бувають громад¤нська в≥йна (в тих чи ≥нших њњ формах), перемога сепаратистських або ≥редентистських рух≥в тощо. Ќа¤вн≥сть (або в≥дсутн≥сть) Їдиноњ парт≥йноњ системи Ї одним показник≥в ¤к конкретного стану ≥ стад≥њ розвитку того чи ≥ншого сусп≥льства, так ≥ певного типу самого сусп≥льства й ≥снуючоњ в ньому пол≥тичноњ системи.



5. √ќЋќ¬Ќ≤ ≤ƒ≈ќЋќ√≤„Ќ≤ “»ѕ» ѕќЋ≤“»„Ќ»’ ѕј–“≤…. /“. риворучко/.

 ожна пол≥тична парт≥¤ обТЇднуЇ людей, що пропонують вир≥шувати певн≥ сусп≥льно-пол≥тичн≥ проблеми на основ≥ тих ≥дей та спов≥дуваних ц≥нностей ≥ принцип≥в, ¤к≥ Ї дл¤ них сп≥льними. ќбТЇктивно, будь-¤кий пол≥тичний рух, тим б≥льше орган≥зований, спираЇтьс¤ на одну з пол≥тичних ≥деолог≥й, розгл¤даючи сусп≥льство кр≥зь призму власноњ системи ц≥нностей, принцип≥в орган≥зац≥њ та в≥дносин усередин≥ цього сусп≥льства. “ерм≥н У≥деолог≥¤Ф вперше зТ¤вивс¤ на злам≥ XVIII-XIX стол≥ть у прац¤х французського економ≥ста ≥ ф≥лософа ƒестют де “рас≥ дл¤ позначенн¤ Увченн¤, науки про ≥деюФ, котр≥ Ї основою формуванн¤ громадськоњ думки, пол≥тичних погл¤д≥в, повед≥нки людей, а отже ≥ пол≥тики. ” сучасному розум≥нн≥, ≥деолог≥¤ -- це система погл¤д≥в стосовно основних принцип≥в орган≥зац≥њ сусп≥льства, його ц≥нностей та м≥сц¤ в н≥й людини. ≥деолог≥¤ складаЇтьс¤ з трьох елемент≥в: -образу д≥йсност≥ (того, що в≥дбуваЇтьс¤ в конкретному сусп≥льств≥ та поза ним); -акс≥олог≥чноњ системи (≥Їрарх≥њ ц≥нностей); -практичних вказ≥вок (методолог≥њ д≥¤льност≥ дл¤ зм≥ни або збереженн¤ ≥снуючого стану справ у сусп≥льств≥). ѕол≥тичними ≥деолог≥¤ми називають Упол≥тичн≥ концепц≥њФ, що стали ≥деолог≥¤ми, тобто в≥д≥грають ≥нтегруючу роль стосовно пол≥тичних рух≥в ≥ зм≥щують наголоси в≥д концепт≥в до ц≥нностей.  ожна з пол≥тичних ≥деолог≥й маЇ одну (≥нод≥ к≥лька) централну ц≥нн≥сть - Ѕога, людину, нац≥ю, клас, людство, пор¤док, безпеку, свободу тощоУ 3). Ќайвпливов≥шими пол≥тичними ≥деолог≥¤ми Ї л≥берал≥зм, консерватизм, соц≥ал-демократ≥¤ (або соц≥ал≥зм), комун≥зм, нац≥онал≥зм, фашизм.  ожна з цих ≥деолог≥й маЇ широке теоретичне п≥дгрунт¤ ≥ в процес≥ ≥сторичного розвитку виникали нов≥ синтетичн≥ њх р≥зновиди, що поЇднували особливост≥, ¤к близьких, дотичних так ≥, на перший погл¤д, несум≥сних пол≥тико-≥деолог≥чних платформ. ” дан≥й прац≥ ми ставимо за мету лише стисло нагадати зм≥ст основних пол≥тичних ≥деолог≥й дл¤ кращого сприйн¤тт¤ огл¤ду сучасних украњнських пол≥тичних парт≥й.  омун≥зм. ¬итоки ц≥Їњ пол≥тичноњ ≥деолог≥њ беруть св≥й початок з комунал≥стських утоп≥й “. ћора ≥ “.  омпанелли, знаход¤ть св≥й розвиток у соц≥ал≥ст≥в-утоп≥ст≥в початку XIX стол≥тт¤ -- ј. —ен-—≥мона, Ў. ‘урТЇ ≥ –. ќуена. ќформленн¤м в ч≥тку пол≥тико-≥деолог≥чну концепц≥ю комун≥зм завд¤чуЇ  . ћарксу та ‘.≈нгельсу, а п≥зн≥ше продовжувачу ≥ вт≥лювачу його ≥дей -- ¬.≤. Ћен≥ну. ¬ основу системи ц≥нностей комун≥зму покладено пролетар≥ат - - найб≥дн≥ший клас найманих роб≥тник≥в, Унайреволюц≥йн≥ший клас сусп≥льстваФ. ќсновоположники комун≥стичноњ теор≥њ наголошують на тому, що економ≥чн≥ в≥дносини ¤к базисн≥ в сусп≥льств≥ визначають ус≥ ≥нш≥. ќск≥льки кап≥тал≥зм грунтуЇтьс¤ на економ≥чн≥й несправедливост≥ та експлуатац≥њ пролетар≥ату, котрий, за  . ћарксом, Їдиний створюЇ присвоювану власниками засоб≥в виробництва додаткову варт≥сть, то в≥н ¤к сусп≥льно-пол≥тична формац≥¤ призводить до загостренн¤ внутр≥шн≥х протир≥ч ≥ класовоњ боротьби та маЇ бути зруйнований шл¤хом пролетарських революц≥й.  омун≥зм ¤к пол≥тична ≥деолог≥¤ та система орган≥зац≥њ сусп≥льства маЇ дв≥ стад≥њ розвитку -- першу (або нижчу) соц≥ал≥зм, ¤кий готуЇ матер≥альн≥ та соц≥альн≥ передумови дл¤ виникненн¤ вищоњ (або завершальноњ) стад≥њ -- власне комун≥зму. ’арактерними ознаками ц≥Їњ пол≥тико-≥деолог≥чноњ системи Ї: -виключне пануванн¤ сусп≥льноњ (на перш≥й стад≥њ -- державноњ ≥ колгоспно-кооперативноњ) власност≥ на засоби виробництва; -централ≥зоване плануванн¤ й адм≥н≥стративно-командне управл≥нн¤ в економ≥ц≥, спр¤мован≥ на максим≥зац≥ю виробництва та к≥льк≥сн≥ показники при соц≥ал≥зм≥ з метою створенн¤ бази матер≥ального достатку дл¤ запровадженн¤ комун≥зму; -регламентац≥¤ з боку держави розпод≥лу продукт≥в ≥ послуг у сусп≥льств≥, в≥дпов≥дно до потреб його член≥в; -декларована р≥вн≥сть умов, що маЇ забезпечити громад¤нам всеб≥чний соц≥альний розвиток ≥ необх≥дне отриманн¤ матер≥альних ≥ культурних благ; -прагненн¤ н≥велювати будь-¤к≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж соц≥альними класами, групами, а також нац≥¤ми.  р≥м того, комун≥зм дав поштовх дл¤ виникненн¤ ≥ трансформац≥њ р≥зноман≥тних неокомун≥стичних та ультрал≥вих теч≥й, таких ¤к маоњзм, троцьк≥зм, стал≥н≥зм, ходжизм та ≥нш≥. —оц≥ал-демократ≥¤, або демократичний соц≥ал≥зм. ”перше терм≥н Удемократичний соц≥ал≥змФ застосував в≥домий англ≥йський письменник ≥ драматург ƒж.-Ѕ. Ўоу. —ама пол≥тико-≥деолог≥чна концепц≥¤ вид≥лилас¤ у роб≥тничому рус≥ ¤к його реформ≥стська теч≥¤ до к≥нц¤ ƒругого ≤нтернац≥оналу (1889-1914 рр.), ≥ вже у 20-х роках соц≥ал-демократ≥¤ оформилас¤ в самост≥йний пол≥тичний напр¤мок, засудивши революц≥йний екстрем≥зм б≥льшовицьких сил п≥сл¤ ∆овтневого перевороту та пол≥тичн≥ репрес≥њ Удиктатури пролетар≥атуФ. ≤деолог≥¤ демократичного соц≥ал≥зму пост≥йно зм≥нювалась ≥ розвивалась, еволюц≥он≥зуючи в≥д спроб поваленн¤ кап≥тал≥зму до його поступового реформуванн¤, гармон≥зац≥њ соц≥альних в≥дносин та ор≥Їнтац≥њ ц≥Їњ економ≥чноњ системи в б≥к сусп≥льних потреб. ¬ласне, дл¤ демократичного соц≥ал≥зму завжди було актуальним питанн¤: ¤к поЇднати соц≥альну справедлив≥сть з≥ свободою л≥беральних демократ≥й, оск≥льки значна бюрократизац≥¤ економ≥ки, ¤к в≥домо, веде до зб≥льшенн¤ соц≥ального контролю та зменшенн¤ свободи у сусп≥льств≥. ”св≥домлюючи це, соц≥ал-демократи намагаютьс¤ знайти р≥вновагу м≥ж в≥льним ринком та спробами його регулюванн¤, м≥ж ефективним виробництвом та справедливим розпод≥лом, м≥ж розвитком п≥дприЇмництва, економ≥чними стимулами до прац≥ та достатн≥м р≥внем оподаткуванн¤ дл¤ забезпеченн¤ соц≥альних програм ≥ зрештою переваг соц≥ал≥зму, що проголошуютьс¤. —оц≥ал-демократ≥¤ грунтуЇтьс¤ на трьох основних принципах: свобод≥, соц≥альн≥й справедливост≥ та сол≥дарност≥. ѕон¤тт¤ свободи, запозичене з класичного л≥берал≥зму, означаЇ передовс≥м права людини та свободу њњ погл¤д≥в ≥ д≥й за умови, ¤кщо це не запод≥юЇ шкоди ≥ншим. У—праведлив≥сть, --¤к сказано в ƒекларац≥њ принцип≥в —оц≥ал≥стичного ≥нтернац≥оналу (1989 р.),--означаЇ припиненн¤ будь-¤коњ дискрим≥нац≥њ особистост≥, а також р≥вн≥сть у правах ≥ можливост¤хФ. ѕ≥д р≥вн≥стю, у свою чергу, розум≥ють У вираженн¤ однаковоњ ц≥нност≥ вс≥х людейФ, вона Ї УобовФ¤зковою умовою в≥льного розвитку особистост≥Ф4). —ол≥дарн≥сть же розгл¤даЇтьс¤ ¤к в≥дпов≥дальн≥сть ≥ндив≥дум≥в один за одного, за все сусп≥льство, а також сусп≥льства -- за кожного з його член≥в. Ћ≥берал≥зм. ≤де¤ свободи ≥ндив≥да, що Ї нар≥жним каменем системи ц≥нностей л≥берал≥зму, постала насл≥дком Ївропейського культурного –енесансу та ѕросв≥тництва, ≥ вперше зФ¤вилас¤ у прац¤х “.√оббса, ƒж.Ћокка, Ў.ћонтескФЇ. ќсновоположниками л≥берал≥зму вважаютьс¤ Ѕ. онстан ≥ ј. де “окв≥ль, серед його визначних теоретик≥в були ƒж.—.ћ≥лль, ƒж.ћед≥сон, “.ƒжефферсон, ¬.√умбольдт, ј.—м≥т. Ћ≥берал≥зм ознаменував утвердженн¤ прав ≥ свобод людини, незалежно в≥д њњ походженн¤, в≥дкидаючи станов≥ прив≥лењ, а також парламентську демократ≥ю та в≥льну ринкову конкуренц≥ю. ” пол≥тичному план≥в≥н став п≥дгрунт¤м конституц≥онал≥зму та под≥лу державноњ влади (на законодавчу, виконавчу ≥ судову), спр¤мованих у к≥нцевому п≥дсумку на обмеженн¤ пол≥тичноњ влади та помФ¤кшенн¤ р≥зних форм державного ≥ сусп≥льного примусу щодо ≥ндмв≥да. «рештою, за Ѕ. онстаном, будь-¤ка влада, котра порушуЇ права людини, стаЇ незаконною. ’арактерними рисами л≥берал≥зму Ї ≥ндив≥дуал≥зм, гуман≥зм, толерантн≥сть ≥ демократизм. ѕор¤д ≥з самоц≥нн≥стю особистост≥, ц¤ пол≥тична ≥деолог≥¤ наголошуЇ на нерозривност≥ свободи ≥ндив≥да та його соц≥альноњ в≥дпов≥дальност≥ перед сусп≥льством, обстоюЇ ≥снуванн¤ правовоњ держави та необх≥дн≥сть верховенства в н≥й закону. ” перш≥й половин≥ ’’ стол≥тт¤ сформувавс¤ новий тип л≥берал≥зму, що ув≥брав у себе значну частину консервативноњ традиц≥њ, -- неол≥берал≥зм. ¬≥н характеризуЇтьс¤ зростаючою роллю держави у сфер≥ регулюванн¤ економ≥ки та перерозпод≥лу певноњ частини сусп≥льного продукту, зд≥йсненн¤ соц≥ально-економ≥чних програм. Ќа основ≥ цього синтезу л≥беральних ≥ консервативних ≥дей виникло пон¤тт¤ Удержави загального добробутуФ, де поЇднуютьс¤ ≥ндив≥дуальна ≥н≥ц≥атива њњ громад¤н з державним втручанн¤м у соц≥альне й економ≥чне житт¤. ≤де¤ Ув≥дпов≥дальност≥ державиФ за творенн¤ спри¤тливих умов дл¤ реал≥зац≥њ принцип≥в класичного л≥берал≥зму, за розвиток всього сусп≥льства та в≥дпов≥дно добробут його громад¤н зближуЇ неол≥берал≥зм також ≥з соц≥ал-демократ≥Їю, що даЇ багатьом пол≥тологам п≥дстави говорити про ≥снуванн¤ такого пол≥тико-≥деолог≥чного напр¤му, ¤к соц≥ал-л≥берал≥зм.  онсерватизм. …ого виникненн¤ ¤к пол≥тичноњ ≥деолог≥њ повФ¤зане з крахом системи феодал≥зму та династично-монарх≥чного режиму в ™вроп≥ внасл≥док гранд≥озних зм≥н, ¤к≥ започаткували доба ѕросв≥тництва ≥ ¬елика ‘ранцузька революц≥¤ к≥нц¤ XVIII стол≥тт¤. ¬перше терм≥н УконсерватизмФ було вжито французьким письменником ‘.–.Ўатобр≥аном, ¤кий жалкував за зруйнованими аристократичними усто¤ми старих монарх≥й. ¬изначним фундатором пол≥тико-≥деолог≥чноњ теор≥њ консерватизму по праву вважаЇтьс¤ англ≥йський ф≥лософ ≥ пол≥тик ≈.Ѕерк, книга ¤кого У–оздуми про ‘ранцузьку революц≥юФ довго залишалас¤ дл¤ його численних посл≥довник≥в УЅ≥бл≥Їю консерватизмуФ. ÷ентральне м≥сце в систем≥ ц≥нностей консерватизму належить держав≥ та њњ ≥нтеграц≥йн≥й рол≥ дл¤ сусп≥льства. —еред його визначальних ознак можна вид≥лити безперечно традиц≥йну дл¤ даного народу мораль, що збер≥гаЇ його ¤к Їдине культурне ц≥ле, та ≥Їрарх≥чн≥сть, ч≥тка стратиф≥кац≥¤ сусп≥льства.  р≥м того, пон¤тт¤ми, котр≥ наповнюють сенс консерватизму завжди були пор¤док, авторитет, в≥дпов≥дальн≥сть, стаб≥льн≥сть, рел≥г≥йн≥сть, патр≥отизм, обовФ¤зков≥сть, честь, прац¤, с≥мФ¤, право та дисципл≥на. ¬ економ≥ц≥ консерватизм спов≥дуЇ недоторкан≥сть приватноњ власност≥, розгл¤даючи њњ ¤к передумову дос¤гненн¤ особистоњ свободи ≥ збереженн¤ соц≥ального пор¤дку, принципи в≥льноњ конкуренц≥њ та необх≥дн≥сть м≥н≥мального державного регулюванн¤ економ≥ки. ” процес≥ перегл¤ду та залученн¤ до своЇњ ≥деолог≥чноњ орб≥ти л≥беральних ≥дей ≥ ц≥нностей з консерватизму класичного витворивс¤ неоконсерватизм. ” пол≥тичн≥й систем≥ сусп≥льства в≥н прагне створити гнучк≥ш≥ й ефективн≥ш≥ структури влади, в≥дновити традиц≥йн≥ моральн≥ ц≥нност≥ та забезпечити належн≥ законн≥сть ≥ пор¤док. ¬ економ≥чних в≥дносинах неоконсерватизм ор≥ЇнтуЇтьс¤ на всеб≥чне стимулюванн¤ приватного п≥дприЇмництва, зменшенн¤ державного втручанн¤, запровадженн¤ монетаристськоњ модел≥ розвитку. ” соц≥альн≥й сфер≥ спостер≥гаЇтьс¤ жорстка державна економ≥¤, скороченн¤ соц≥альних програм, п≥дтримка стаб≥льноњ структури сусп≥льства з переважаючою часткою Усередн≥х клас≥вФ. Ќац≥онал≥зм. ” зах≥дн≥й пол≥тичн≥й науц≥ це пон¤тт¤ стосуЇтьс¤ ≥деолог≥њ, т≥сно повФ¤заноњ з буд≥вництвом держав-нац≥й ≥ виникненн¤м ≥ндустр≥ального сусп≥льства прот¤гом XIX ≥ значною м≥рою ’’ стол≥ть. як пол≥тико-≥деолог≥чна концепц≥¤ нац≥онал≥зм став продуктом боротьби проти феодал≥зму та подальшого утвердженн¤ буржуазно-демократичних засад сусп≥льного устрою. Ќац≥онал≥зм виникаЇ з усв≥домленн¤м соц≥альною сп≥льнотою своњх сп≥льних нац≥ональних ознак на п≥дстав≥ етн≥чноњ, культурноњ, рел≥г≥йнох приналежност≥, а також у¤влень про сп≥льн≥ походженн¤, територ≥ю мешканн¤, мову та своЇр≥дну специф≥ку психолог≥њ та рис характеру член≥в ц≥Їњ сп≥льноти. ѕроте, п≥зн≥ше нац≥онал≥зм часто використовувавс¤ ¤к важливий компонент агресивноњ екпанс≥он≥стськоњ пол≥тики держав-нац≥й, що намагалис¤ перегл¤нути ≥снуючий геопол≥тичний пор¤док ≥ зайн¤ти пан≥вне становище у св≥т≥, ¤к цього прагнули √≥тлер≥вська Ќ≥меччина, ≤тал≥¤ час≥в ћуссол≥н≥ та м≥л≥таристська япон≥¤ п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. ¬ ≥Їрарх≥њ ≥деолог≥чних ≥ пол≥тичних ц≥нностей нац≥онал≥зму ч≥льне м≥сце належить нац≥њ, пох≥дною в≥д ¤коњ Ї нац≥ональна держава, що служить дл¤ нењ засобом самоствердженн¤ ≥ розвитку. Ќац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к Ув≥тчизна ≥деолог≥чнаФ (—т.ќссовський), приналежн≥сть до ¤коњ визначаЇтьс¤ через участь окремоњ особи в њњ громадсько-пол≥тичному житт≥. ƒержавн≥сть нац≥њ Ї необх≥дною умовою њњ ≥снуванн¤, тому кожний посл≥довник нац≥онал≥зму, тобто Унац≥онально св≥домий патр≥отФ, зобовФ¤заний боротис¤ за њњ здобутт¤. ќстаннЇ твердженн¤ в≥дображаЇ суть ≥деолог≥чноњ установки украњнських нац≥онал≥ст≥в у њхн≥й боротьб≥ за незалежн≥сть ”крањни. ѕричому, на украњнському грунт≥ нац≥онал≥зм сформувавс¤ у вигл¤д≥ двох основних тип≥в: демократичного та ≥нтегрального. ѕерший под≥бний до нац≥онал≥зму в Ївропейському сенс≥, ставл¤чи за мету створенн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ демократичноњ держави шл¤хом права народ≥в на самовизначенн¤ в його етн≥чних кордонах, розгл¤даючи нац≥ю в њњ субФЇктивному значенн≥, тобто ¤к нац≥ю пол≥тичну. Ќац≥онал≥зм ≥нтегральний п≥дкреслюЇ етн≥чний характер нац≥њ та в≥дпов≥дно њњ держави, розум≥ючи п≥д пол≥тичним режимом нац≥ональну диктатуру на чол≥ з пров≥дною верствою Уукрањнських патр≥от≥вФ. ‘ашизм. ƒо визначальних ознак ц≥Їњ пол≥тичноњ ≥деолог≥њ в≥днос¤ть: тотальний контроль з боку парт≥йноњ фашистськоњ ел≥ти над сусп≥льним ≥ особистим житт¤м громад¤н; знищенн¤ демократичних прав ≥ свобод; залежн≥сть ≥ндив≥да в≥д ≥нтерес≥в ≥ потреб нац≥њ, соц≥альних мас, заздалег≥дь визначених фашистським кер≥вництвом; ≥Їрарх≥зац≥¤ соц≥альноњ структури сусп≥льтва; зрощенн¤ надцентрал≥зованоњ бюрократичноњ машини держави з фашистською парт≥Їю; перенесенн¤ внутр≥шньопол≥тичних проблем у площину геопол≥тики та формуванн¤ Уобразу ворогаФ. ‘ашизм спов≥дуЇ пол≥тику так званого Усоц≥ального дарв≥н≥змуФ, за ¤ким Усильн≥шимФ народам чи расам не т≥льки визначено панувати над Услабк≥шимиФ, але також њхн≥м правом ≥ обовФ¤зком Ї встановити це пануванн¤. ‘ашизм ¤к ≥деолог≥¤ виник п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни в ≤тал≥њ, ≥ вже 1922 року фашисти прийшли до влади у ц≥й крањн≥, отримавши значну б≥льш≥сть у парламент≥. ѕреса потрапила п≥д сувору цензуру, пол≥тичн≥ парт≥њ були л≥кв≥дован≥, фашистський парт≥йний апарат зконцентрував всю пол≥тичну владу в крањн≥, заборон¤лис¤ будь-¤к≥ страйки, а новостворен≥ промислов≥ Укорпорац≥њФ, що покликан≥ були обФЇднувати п≥дприЇмц≥в ≥ роб≥тник≥в, поставили економ≥ку ≤тал≥њ п≥д фашистський контроль. √≥тлер≥вський нац≥онал-соц≥ал≥зм (нацизм) пор¤д ≥з цими Удос¤гненн¤миФ фашизму наголошував на виключн≥й рол≥ ар≥йськоњ раси серед ≥нших народ≥в св≥ту та необмежен≥й диктатур≥ одн≥Їњ особи -- вожд¤, ¤кий уособлюЇ нац≥ю ≥ стоњть на вершин≥ владноњ п≥рам≥ди у фашистськ≥й держав≥. ’оча фашизм був заборонений внасл≥док перемоги у ƒруг≥й св≥тов≥й в≥йн≥ сил антиг≥тлер≥вськоњ коал≥ц≥њ, орган≥зац≥њ, що спов≥дують неофашистську ≥деолог≥ю, ≥снують сьогодн≥ у багатьох крањнах св≥ту. Ќеофашизм маЇ дв≥ форми про¤ву: 1) нелегального традиц≥йного фашистського руху, пристосованого до сучасних умов; та 2) легальноњ ≥ нап≥влегальноњ орган≥зац≥њ д≥¤льност≥ ≥з дотриманн¤м зовн≥шньоњ ло¤льност≥ до законност≥, демократичних пол≥тичних ≥нститут≥в, а також участь у парламентських виборах. ќсновн≥ пол≥тичн≥ ≥деолог≥њ зг≥дно своњх базових характеристик можуть розгл¤датис¤ у вигл¤д≥ певноњ цикл≥чноњ системи, розташованоњ у двоосн≥й площин≥ координат, де кожен вектор, що виходить з умовного Унул¤Ф, вказуЇ на ту чи ≥ншу ц≥нн≥сну ор≥Їнтац≥ю. Ѕазовими ознаками, або ц≥нност¤ми, на ¤ких грунтуЇтьс¤ дана пол≥тико-≥деолог≥чна типолог≥¤, виступають: 1)по ос≥ абсцис (горизонталь) -- полюс пр≥оритету сусп≥льних ≥нтерес≥в ≥ колективноњ власност≥ з одного боку та полюс пр≥оритету держави та/або нац≥њ, а також приватноњ власност≥ з ≥ншого; 2)по ос≥ ординат (вертикаль) -- диктаторсько-централ≥стський полюс мон≥стичного св≥тогл¤ду на одн≥й сторон≥ та, в≥дпов≥дно, демократично-федерал≥стський полюс плюрал≥стичного св≥тогл¤ду на ≥нш≥й. «вичайно, ц¤ схема, ¤к ≥ будь-¤ка ≥нша, Ї дещо умовною, але вона даЇ змогу нагл¤дно представити розм≥щенн¤ найвпливов≥ших пол≥тичних ≥деолог≥й в≥дносно одна одноњ в певн≥й ц≥л≥сн≥й картин≥, ¤ка Ї пор≥вн¤но зручною дл¤ визначенн¤, скаж≥мо, м≥сц¤ конкретного пол≥тичного обФЇднанн¤ чи парт≥њ за њњ пол≥тико-≥деолог≥чними критер≥¤ми та базовими ц≥нн≥сними ор≥Їнтац≥¤ми.