Трагедія “Все віддам за “Батьківщину” окрім вакуумної клізми”

Дія Перша.
Таємна зустріч опозиціонерів на конспіративному місці. Кегельбан десь на Нивках, четверо за столом, для конспірації на столі дорогі напої (вогка пляшечка Айріш скотч віскі), грецький салатик, хаотчино розставлені миски з різними противними морепродуктами, жирні вонючі плями від омарів на білих сорочках, сиротлива платинова запонка у салаті з мідій та шампіньйонів.
Чіп, напевно продовжуючи розмову. - Так то воно так, але хто його зна, мо й не випустять.
Дейл-публііцист, непевно: - А якщо випустять?!
Гнитюча мовчанка як важкий дим вонючих мароканських сигар зависла над омарами та віскі.
Чіп, явно накручуючи себе: - Та хіба ж ми не хвилювалися, хіба не обмежували себе, хіба не бігли по першому її дзвінку та шелестінню купюр? Якби не цей злочинний режим…
Чутно скрежіт його зубів.
Дейл-публіцист, принизивши голос: - Я так скажу. Ми свій молодий талант поклали за неї, найкращі сили їй присвятили, скільком журналістам треба було заплатити, щоби вона потрапила до 20 Погребінського.
Чіп енергічно підхоплює: Отож, а цей слуга антинародного режиму, український псевдополітолог, наша слоняча зірка МБР скільки взяла за це – можна було б ще одне ВВ видати.
Дейл-публіцист: - Та що там ВВ, можна було б ще по одному костюму нам з тобою придбати, та й ще на краватку для Небоженка вистачило б, а то ходить та скаучить – набридло вже…
Чіп, трохи винувато: - Дався тобі той професор, хай собі ходить та говорить, що то він зробив Юльку, посадив Пашу…
Дейл-публіцист, із сарказмом: - Ага, привіз Чепиногу із Чорнобаївки.
Дзвінок мобільного. Чіп винувато дивиться на монітор маленького сріблястого пристрою, впізнаючи номер вхідного дзвінка, ототожнюючи абонента, міняється в обличчі, лютує.
Чіп зі злістю: - Ну скільки можна дзвонити, говрять же – не має грошей, такий складний час для України.
Натискає на кнопку.
Чіп: - Ало! Так слухаю. Привіт, та ти ж знаєш яка ситуація, сидить, що їй зробиться. Та той жид бородатий нічого не має. Чекаємо, самі з Якобчуком шукаємо работу. Там до речі, я чув ти молодих хлопців набрав, може й ми могли б пописати трохи. Ну ні, то ні. Ти телефонуй, не пропадай. Сам знаєш яка ситуація. (Сердиито завершуючи розмову) Хіба ж можна так працювати, лише гроші у людей в голові. (Звертаючись до Дейла-публіциста) Ти там, до речі не забув, скільки ми записали цьому у відомості…


Ваши отклики

Назад на Главную Страницу



Hosted by uCoz