Ћ≥беральн≥ витоки У≤деолог≥њ ЎансуФ

јвтор ј.√олобуцкий

ѕерш за все знов нагадаЇмо, що У≤деолог≥¤ ЎансуФ, проголошувана парт≥Їю Ућолода ”крањнаФ, ¤к така ≥деолог≥Їю не Ї. ÷е лише певний наб≥р основних ор≥Їнтир≥в, принцип≥в д≥¤льност≥ парт≥њ.
Ѕо часи власне пол≥тичних ≥деолог≥й, фактично, минули. ¬они минули тод≥, коли людська цив≥л≥зац≥¤ витворила основу дл¤ переходу сусп≥льства на пост≥ндустр≥альну, ≥нформац≥йну стад≥ю розвитку.
« середини ’’ стор≥чч¤ жодноњ ≥деолог≥њ не лишилос¤ в чистому вигл¤д≥. ∆одну з пол≥тичних, економ≥чних чи соц≥альних доктрин жодноњ з парт≥й св≥ту ми вже не можемо без певних застережень в≥днести до конкретноњ ≥деолог≥њ.
Ќа даному етап≥ функц≥онуванн¤ пол≥тичних ≥нститут≥в сусп≥льства мова може йти лише про запозиченн¤ окремих засад чи то консерватизму, чи то л≥берал≥зму, чи то комун≥змуЕ ѕро певн≥ ≥деолог≥чн≥ витоки принцип≥в того чи того пол≥тичного орган≥зму.
ƒе¤кий час це намагалис¤ ≥нтерпретувати б≥льш мТ¤ко, ¤кщо можна та сказати, з б≥льшим п≥Їтетом щодо ≥деолог≥чноњ традиц≥њ Ц було стверджувано, що насправд≥ це нов≥тн≥ трактовки давно в≥домих ≥деолог≥й. ўо ≥деолог≥њ Ц наст≥льки природна, довершена й життЇздатна форма ви¤ву людського Упол≥тичного ≥нстинктуФ, що маЇ здатн≥сть до розвитку аж до значноњ видозм≥ни первинноњ форми. “ож до староњ, статечноњ ≥деолог≥њ ч≥пл¤ли вив≥ску Унео-Ф й вт≥шалис¤ глибоким ≥сторичним кор≥нн¤м нового набору принцип≥в.
јле ≥деолог≥¤ Ц надто стала, закостен≥ла, моноформна р≥ч дл¤ того, аби вдовольнити потреби новоњ епохи, новоњ людини, нового людства. ¬≥дколи сусп≥льство стало ≥нформац≥йним Ц воно стало справд≥ Їдиним, ц≥л≥сним орган≥змом.
Ћише тепер ми здобули бодай ¤коюсь м≥рою обгрунтоване право апелювати до УлюдстваФ у будь-¤кому контекст≥. Ћюдство нин≥ Ц це м≥жнародна, м≥жнац≥ональна, м≥жрасова сп≥льнота, що маЇ, ¤к не прикро це визнавати Їдину мову сп≥лкуванн¤ Ц англ≥йську.
¬ учасник≥в ц≥Їњ сп≥льноти запити принципово ≥накш≥, н≥ж у представник≥в народу, держави, нац≥њЕ ÷≥ запити всеос¤жн≥ш≥, ун≥версальн≥ш≥, гуман≥стичн≥ш≥ в≥д будь-¤коњ ≥деолог≥њ.
ѕроте здобутки людськоњ думки, що вони сконцентрован≥ в ≥деолог≥¤х, в≥дкидати було б нерозумно й марнотратно. ≤снуЇ ж-бо безл≥ч можливостей новоњ ≥нтерпретац≥њ окремих ≥дей, п≥дход≥в, тверджень, прикладенн¤ њх до новоњ ситуац≥њ.
—аме з такоњ позиц≥њ принципи д≥¤льност≥ парт≥њ Ућолода ”крањнаФ, назван≥ У≤деолог≥Їю ЎансуФ, мають певн≥ л≥беральн≥ витоки, частину ¤ких ми нижче розгл¤немо.
ѕо-перше, сл≥д вказати, що найб≥льш близьким до позиц≥њ парт≥њ Ї визначенн¤ й обгрунтуванн¤ л≥берал≥зму, обстоюване –оналдом ƒворк≥ним. ÷е визначенн¤ базуЇтьс¤ на трьох вих≥дних ц≥нност¤х ѕросв≥тництва Ц Liberte, Egalite, Fraternite, -- що њх обТЇднувано тезою етичного ≥ндив≥дуал≥зму ¤к справд≥ ун≥версальною.
≈тичний ≥ндив≥дуал≥зм Ї ун≥версальним, оск≥льки стосуЇтьс¤ того, що кожен ≥ндив≥д може робити ≥ що робить ≥з власним житт¤м. ¬≥н виходить з того, що житт¤ ≥ндив≥да, кожного зокрема, в цьому розум≥нн≥ Ї св¤щенним.
“ож, оск≥льки етичний ≥ндив≥дуал≥зм Ї фундаментальн≥шим положенн¤м, в≥н обТЇднуЇ в соб≥ принципи свободи, р≥вност≥ та братерства Ц тобто, сп≥льноти Ц й гармон≥йно поЇднуЇ њх м≥ж собою, знищуючи основу дл¤ конфл≥кт≥в м≥ж ними, що њх б≥льш≥сть л≥берал≥в вважаЇ неуникними.
« ц≥Їњ позиц≥њ можна визначити, що л≥берал≥зм вважаЇ, що людське житт¤ не т≥льки належить до речей варт≥сних за самою своЇю суттю, а Ї чимось ще варт≥сн≥шим: усп≥х ≥ндив≥дуального людського житт¤ не можна бездумно приносити в жертву будь-чому, нав≥ть надзвичайному.
Ѕ≥льше того, л≥берал≥зм припускаЇ, що людському життю властива пол≥тична варт≥сть: життЇвий усп≥х окремого ≥ндив≥да Ї ≥мперативом колективноњ пол≥тичноњ ц≥л≥.
” такий спос≥б л≥берал≥зм дистанц≥юЇтьс¤ в≥д р≥зних форм анарх≥зму, ¤кий напол¤гаЇ на тому, що, ¤кими б варт≥сними не були житт¤ окремих людей, њхн≥й добробут не входить до обовТ¤зк≥в ≥ не Ї узаконеною метою держави.
Ќа противагу цьому, л≥берал≥зм вважаЇ, що найважлив≥шою метою будь-¤кого пол≥тичного правл≥нн¤ Ї пол≥пшенн¤ житт¤ його громад¤н. Ћ≥берал≥зм стверджуЇ ≥ндив≥дуальну свободу не тому, що формально байдужий до того, що люди робл¤ть з≥ своњм житт¤м, а тому, що в≥н вважаЇ: свобода маЇ сенс лише тод≥, коли люди живуть добре.
ј з цього приводу ще ѕлатон стверджував: добре житт¤ можливе т≥льки в справедливому сусп≥льств≥. ÷е також ≥ позиц≥¤ л≥берал≥зму щодо правильноњ форми ≥нтеграц≥њ ≥ндив≥да у сп≥льноту.
 р≥м того, сл≥д зазначити, що позиц≥њ парт≥њ ближче егал≥тарний л≥берал≥зм Ц тобто строго егал≥тарне баченн¤ у сенс≥ сум≥сност≥, а не конкурентност≥ свободи, р≥вност≥ та сп≥льноти ¤к пол≥тичних ц≥лей.
ѕарт≥¤ Ућолода ”крањнаФ под≥л¤Ї позиц≥њ л≥берал≥зму в тому, що напол¤гаЇ на тому, що т≥льки економ≥ка в≥льного ринку, а також соц≥альне ≥ моральне середовище, сформоване волею окремих людей, а не волею сп≥льноти, можуть реал≥зувати норми етичного ≥ндив≥дуал≥зму.
“акож важливим Ї зауваженн¤ до демократичного устрою, ¤ке дозвол¤Ї виправити де¤к≥ з притаманних йому вад: б≥льш≥сть голос≥в забезпечуЇ демократичну законн≥сть лише за умов, коли сп≥льнота маЇ духовну Їдн≥сть, а така Їдн≥сть ≥снуЇ лише за умови, коли, зг≥дно з вимогами принцип≥в свободи та р≥вност≥, вс≥ сп≥вгромад¤ни мають однаковий статус ≥ однакову увагу з боку сп≥льноти. –≥шенн¤, ¤ке в≥дмовл¤Ї певн≥й меншин≥ у шанс≥ дос¤гти ф≥нансового усп≥ху, не можна виправдати ¤к демократичне.
јле дл¤ нового сусп≥льства необх≥дний дуже серйозний п≥дх≥д до питанн¤ сп≥льноти ¤к такоњ. ѕарт≥¤ Ућолода ”крањнаФ вважаЇ, що справжн¤ сп≥льнота повинна в≥дпов≥дати трьом основним вимогам, що њх коротко можна сформулювати ¤к участь, незалежн≥сть ≥ шанс.
¬имога участ≥ повТ¤зуЇ громадську демократ≥ю ≥з загальним, чи близьким до загального, виборчим правом. ”часть у колективн≥й в≥дпов≥дальност≥ вимагаЇ взаЇмност≥: окрема людина не под≥л¤тиме колективних усп≥х≥в та невдач, поки колектив не визнаЇ, що загальний усп≥х колективноњ акц≥њ залежить в≥д њњ житт¤ та ≥нтерес≥в у т≥й же м≥р≥, що й в≥д житт¤ та ≥нтерес≥в ≥нших член≥в громади.
Ќезалежн≥сть член≥в громадськоњ демократ≥њ маЇ бути шанованою нею, тому ми напол¤гаЇмо на толерантност≥.
¬имога шансу означаЇ, що кожен громад¤нин мусить мати шанс зробити св≥й внесок у здобутки ≥стинноњ демократ≥њ.
ѕарт≥¤ Ућолода ”крањнаФ акцентуЇ у мет≥ своЇњ д≥¤льност≥ саме на шанс≥ ¤к засоб≥ побудови справедливого сусп≥льства, засоб≥ дос¤гненн¤ р≥вност≥ та свободи, засоб≥ створенн¤ повноц≥нноњ сп≥льноти з громад¤н, що зараз лишились наодинц≥ з державною несправедлив≥стю, ¤ка робить однаково р≥вними ≥ б≥льш, ≥ менш усп≥шних, обдарованих чи забезпечених людей.
як ми вже вказували у попередн≥й статт≥, проблема нашого сусп≥льства справд≥ пол¤гаЇ не в б≥дност≥. ≤ ми стверджуЇмо, що неправ≥ т≥ парт≥њ, що апелюють у своњй пол≥тичн≥й програм≥ до дос¤гненн¤ кожним певного р≥вн¤ забезпеченост≥. ћи проти того, що ј.—ен назвав Упол≥тичним велфаризмомФ ≥ сформулював ¤к наступне визначенн¤ Уяким Ї стан справ Ц добрим чи поганим Ц визначаЇтьс¤ лише набором ≥ндив≥дуальних благ за цього стануФ.
Ќе буде панацеЇю й впровадженн¤ принципу Ужити ≥ давати житиФ. ÷ього замало.
ѕроблема значно ширша, ≥ включаЇ ¤к одну з основних складових вимогу ≤. анта завжди ставитись до людей ¤к до ц≥лей самих по соб≥, а не лише ¤к до засоб≥в.
ѕрагненн¤ до виконанн¤ ц≥Їњ вимоги, створенн¤ дл¤ цього пол≥тичних, економ≥чних, соц≥альних, культурних передумов Ц ось кв≥нтесенц≥¤ У≤деолог≥њ ЎансуФ, ось ф≥лософське, гуман≥стичне п≥дгрунт¤ ≥дей парт≥њ Ућолода ”крањнаФ.
ќсь те, що обТЇднуЇ й обТЇднуватиме в наших лавах громад¤н за загальною приналежн≥стю до член≥в Ћюдства, основа ≥снуванн¤ парт≥њ. ≤ це не найг≥рша з основ.