| В'ячеслав Бусел |
| Гостевая книга | Назад на Главную страницу |
|
ЗБІРКА ПОЕЗІЙ "ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ, КОХАНА"
Десь далеко-далеко, Увісні і ще далі, Де збираються зорі У купи чималі; Де шумить океан І хвиля хвицає, Там знаходиться сум, Що мене роздирає: На шматки і на купи, На групи, на долі, Ногами в горі І мріями долі. * * * * * І міжпланетні галюни Щезають миттю І мерзне сонце На початку дня І по кутках Стоять морози І в шелесті Твоєму я * * * * * У криївках птахів Стоять великі яйця Прикриті пухом Із маленьких крильць Надумані не чемним намаганням Високопарних слів Тримбітами розбуджені Зриваються із місць Насиджених У велич неба * * * * * Вже давно... Як давно я Нікого так не любив. Вже давно я не мріяв ночами, Не чекав тої зустрічі днями. Вже давно... Немає весни, Не будять мене кольорові сни. І осінь все більше мені до смаку. * * * * * Де та тривожна даль, Де смієш бути ти? Де ті пориви вітру, Що межи нами дмуть? Буває такий час, Що на очах печаль І чую лише дотиками рук. Але, здається, все обман, Окрім дрижання твоїх губ - Як листя восени, Як пелюстки троянд, Що міряються з натисками днів. Зриваю я плоди з гірлянд - Врожай бажаних снів. * * * * * Від фантазера Бачили кулі Милі обличчя Червоні зелені Далі летіли Весняні замети Ніжно рукою Ламали фігури Квітневе сонце Овітлює стелю Де натюрмортом Лежим ми в постелі Я відрізнявся Від зайця з люстерка Ти поливала Стіни сльозою Міряла подихом Вітер спокою *** Десь там чайки, як трембіти, Говорили про любов, Нагадали моїй милій Про гарячу в жилах кров. *** У пустці я, У пастці І в пустелі. На стелі Я малюю лише скелі, Що розділяють від бурхливої постелі. У морі ти, У сонці І в надії. Події, Насичені у дії, Розбурхають твої солодкі мрії. *** Шумить поле І всякі дерева, Народжується місяць Над горою. На серці туга, І вже жнива... Що ж ми збирати Будемо з тобою? *** В Океані Ельзи Купалось твоє серце, Трималося За верховіття сліз. Знайдеш собі притулок Не останній: І в снах і в мріях - скрізь. Не будем бачиться, Чи довго? Відбиток погляда на місяці Побачу твій. І відламається шматочок серця, І полетить в далеку ніч. ***** Не йди моя надія, Не покидай мене. Без тебе я загину Бо втрачу тоді все. Так бусли полетіли За гори, за моря; Мене всі залишили Й коханая моя. Навіщо так кохатися, Навіщо так любить, Щоб потім в горі маятись; Без милої, як жить? Кому віддать всі сили, Куди продать себе? Де заховать ті крила, Що несли в рай мене? Ти є моє повітря, Ти сонечко моє. Навіщо проміняла Ти серденько своє? З тобою світ був повний; З тобою - я живу, А так - все в прах і в землю! Прощайте. Я лечу...! ***** Втекти, Утопиться, Летіти, Щоб не мучиться в просторі часу, Бо без тебе не вмію я жити; Я себе в однині не знайду. За тобою летять мої мрії, Всі думки в голові - це твої. Заберуся я звідси у вирій, На той світ, де лежать кораблі. ****** ...Що буде далі? Куди подінеться та туга, Що розлилася по мені? Поживою п”янкою стала Для хижих звірів Твоя замерзла тінь. Голубкою білявою летиш ти В моїх піснях. Прилинь, Прилинь до мене, Заспокой, зігрій своє ще юне серце В обіймах цих. І може знову будемо ми разом. ***** Ходив по місту, Думав про любов. Ходив по місту , Думав стріну знов. Не встрів. І знов ходив по місту, Думав про любов... Про ту любов, що не зберіг, Не зміг. Ступив, дурак, через поріг, Розбив, залишив чорний слід Навік. Це ж половина всього мого життя! Без радості залишився, Без сна... Померти хочеться! Де ти, моя Весна? Кохана зіронька моя, .............., киця, повернись. Я упаду до тебе ниць, Не встану, доки не простиш, Не приголубиш... Відпусти ж Свій гнів на волю, Щоб заблукав у чистім полі. Щоб повернутися я зміг До тебе, мила, на поріг. ***** Де ти? Куди іти? Прибудуть хмари на пости. Минаєм в горі всі мости. Нам разом більше не цвісти? О, ти! Чи вже війна? Уроків повниться сума; Бо я один, а ти сама, І наша хата вже пуста. Ой, ти! ***** Ти залишила світ Де багато планет, Тих, що видумав я - То реальність моя. Ти залишила слід На моєму чолі: Десять зморшок - твої, І на серці-душі. Бо без тебе ридав, Бо тебе я благав: Повернися в мої Сонцеросяні дні. На початку весни Розтопилися сни; Де були ми у двох Поросла трава-мох. Тільки в небі вози Повні золота сни Котять мрії твої На планети мої. ***** Я себе не уявляю Без твоїх обіймів цих; Я себе не уявляю Без твоїх коханих слів, Без мурликання на вухо, Без лагідних теплих вуст, Що шептали безкінечно: Не віддам тебе; люблю! Я себе не уявляю, Коли серце це - навпіл. Де ти ходиш - я не знаю; Тільки чую сильний біль, Що розірве мою душу На шматки у тисячу літ. Я себе не уявляю... Бо пустий без тебе світ. ***** І дощ вогнем у серці пише Каліграфічно слова в ряд; І вітер в жилах люто свище, Нагадує сто літ назад Всі наші правди і неправди. Вилазять боком злі слова. Навіщо зроблено й з-за ради Чого злітає голова. У прірву котиться старання Знаходить сенс цього буття. Всім закриває світ - кохання, Бо воно є саме життя. Спасіння з нього розіллється Бурхливим морем. Вся земля, Моя, твоя душа нап”ється Й воскресне серед небуття. ***** Чарівна ти, Коханням не обділина. В житті у тебе йде усе гаразд. Ти на параді перша. З мрії втілена. Пишавсь тобою я й не раз. Ловив твої мандрівки по орбіті, Спускався до глибин твоїх думок, Та все чекав якихось символів в привіті. А ти була закована в замок. Перед непорушним муром опинився я, Недопустила варта “злодія”. Візьму із горя в руки флейту я, А ти вгадай, що то за мелодія? ***** Серед спек і морозів, Серед лютих вітрів Я стою на порозі Жду коханої слів. Моя мила кружляє По світу десь вся. Чи до нас завітає, Поки тепла земля? Бо вже скоро сніги Заметуть наший шлях, Там, де разом ми йшли, Несли щастя в руках. Покотилось воно, Щастя кругле, як м”яч! Наздогнав би його, Та несила піднять. Бо самому його Нема сенсу нести. Бо без тебе його Не впіймать й зберегти. Моя птаха небесна, Накружляйсь досхочу Й повертайсь у тенета. Я тебе так люблю! ***** Темно... Темно й нескінченно. Темно і не певно. Тепло... Тепло але сумно. Нудно... В однині на волі. Долі Поміж нами поле Голе... Ти на тому полі В самотній любові. До небес - це воля, Наша з тобою доля. Горя Небува багато, Коли так завзято, Ми летим з тобою У житті-двобою, Доки нас зупинить Час, що зле нам вчинить. .......................... По обидва боки Поле одиноке. ***** А я один... Завжди один. І у кіно ходжу один. Як син розп”ятий І на тин... І все міняє часу плин. А я один... Стою, як млин На роздоріжжі. ***** Твоя зіронька кружляла Над моєю головою, Докружлялася до того, Що ти стала головною; На якийсь період часу, А можливо, все життя. - Зайнялись думки про тебе В сіромахи-молодця. Зголоднілі карі очі Наближали мить весни, Нанизали твоє тіло З ніг і до голови. Цілували ніжні вуста, Пишні перса, ловкий стан. Оченята-зіронята Завдали душевних ран. Ти ж цнотливо посміхалась Між своїх товаришок, І навряд чи помічала, Який був у мене шок. Я горів, як промінь з неба, Я стікав, як водоспад, Бивсь об землю, снив весною; Відірвав від сонця шмат. ***** Що ж ти, друже соловейко, Так співаєш гарно. Чи про літа молодії, Що прожиті марно. Чи про долю непростую, Про народ убогий, Про коріння потойбічне, Та про шлях задовгий. Чи складеш всі пісні разом, Засвистиш над гаєм. Полетять думки далеко, Як пташки до раю. Там згадаєш все на світі, Підсумуєш кроки, Що зробив їх у турботі І нажив мороки. І привидиться кохання У раю земному, Як призналася вона Лиш тобі одному. І засяє буйним цвітом У полі тополя - Це твоїй співучій долі Залишилась воля. ***** Щасливий день З сльозами на очах: Я стрів тебе - Так Бог нам дав. Він дав побачення коротке Розмову непрощо... Я все мовчав, Та очі говорили казна-що! Від красномовних слів мого мовчання Ставало серце; Билось знов і знов Об шибки змочені дощем. І так здавив цю душу щем! Спалив себе твоїм вогнем. Я вмер для решти Назавжди, Не відкидай мене, Не йди. Послухай очі ці сумні - Для тебе лиш вони живі! ***** Що мені ніч , як немає тебе. Що мені день , коли ти не приходиш. Я ще не жив, коли ми розійшлись, Коли вишня цвіла, я не бачив тебе і себе. Коли цвіт весь опав, я тебе розпізнав! А себе покарав на блукання, шукання. Чекання. ***** Ілюзія досконалості. Пошук гріховності. Тривалі оберти навколо планет. Обсмоктування вчорашніх вишень... Облишимо це на завтра І віддамося радощам сну. Гіркі трави обгортали все навкруги, І твої жовті очі... Відчайдушний стрибок у ніч. Зупинемо це безглуздя. Здолати себе - ідея фікс Сучасність споріднена з миттєвістю, Завзяттям, божевіллям. ЕГО не приведе до НАД Знищимо всі ілюзорні бачення І підемо далі по білих простирадлах І блідих обличчях назустріч миттєвості Яка залишиться вічністю. * * * * * Тривожно було, Неосяжно, Далеко ховались думки. В долині, в глибокій місцині, В руїнах почався туман. Зорі, ви що там забули Де місяць пише роман. Хіба не здавалось людині Найпершій, найбільшій, живій, Прорубувать шлях до пустині У світі померлих надій Сигналом до пошуку мрій. Уважно ховать під руками Розлиті дощі і моря, Заглиблення в світ із стовпами На яких ще трималась Земля. І радість безмовно благала Обійди всі закони нудні, І в єднанні з Природою Богом Новий світ на землі сотвори. * * * * * А ніч така страшна й неромантична Вона доболю екзотична До снів дотична еквелібристична на згадку дня дає мотив зірок ігристий перелив по зірках в небо я дійду своє кохання захоплю щоб не залишилось воно тортурам піддане одно не заховать мій гнівний меч ворогам всім бошку з плеч! * * * * * Твій грішний погляд мене спопелив А ти святою лишилась навіки О, Господи, Боже, ти мене захистив Щоб не зробилося з серця каліки. * * * * * Я вірю в чудо, Що прийде Під Новий Рік колись святе. І збудуться усі надії, Усі прохання і святії, І грішні мрії золоті. А ми з тобою, як і всі Обіймемося. Як в маячні Співати будемо пісень. Не помічатимем той день, Що радість нам приніс. Та все ж з тобою На все життя ми загадаєм - Що жити в купі ми бажаєм, Щоб бути разом нам повік І діточок родить весь вік. Чи прийме Бог мої бажання, Та я додам усі старання, Аби моя й твоя душа з’єднались Та в радості святій звінчались. * * * * * ( Коли моя мила на сцені...) Я милуюсь тобою, моя зірка прекрасна. Із любов’ю і болем - моя доля нещасна. Як я радий за тебе, що сіяєш ти ясно, Як горжусь я тобою, ти насправді найкраща. Ти те сонце, що сяє, всіх теплом зігріває. Та насправді лиш моє тебе серце кохає. Так кохає, що рветься від роспуки та болю Не втримаю його, хоче бідне на волю. Там де в небі пречистім плачуть пташки журливі. Чи зустрінемось ще на землі, поки живі? Я милуюсь тобою, я хвилююсь з тобою, Я живу лиш тобою. * * * * * Щось надірвалось у серці моїм До твоїх губ невистачає рими, Що криється в моїх губах. Лиш тихий згук і взаємодія слини З’єднає нас. На вік в мостах залишиться І дія, І моцний поштовх, І глибини печаль. Нас розірвати зможе лиш подія, Яка неварта спогаду в думках - Це смерть безглузда, Всепереможна, люта, невблаганна, Бо вічна, як зима. Зима душі твоєї, вічноплинна, Всепалюча й морознозла! ***** Погляну і побачу молодість життя Закрию очі - мить і ти моя Вся перетворишся на подих раю Я за тобою вічно так скучаю! І не знаходжу. Краще я втеряю: Свободу, незалежність, орієнтир Не буду воювать, піду за мир, Ніж я тебе забуду в серці. Ніж я встромлю собі у серце Сурму в душі не заглушу Тебе безмежно Сонцем з болем ніжно Я люблю. ***** |
