Вибори - 1998

Об`єднання “Рух за народ, за Україну!”

Об`єднання “Рух за народ, за Україну!”

22 січня 1997 р., у День Соборності України у Національній Опері в Києві було створено одне з найвпливовіших виборчих об’єднань - “Рух - ми знову разом”. В об’єднанні навколо однієї з найпотужніших сучасних демократичних партій України - НРУ згуртувалися досить відомі громадські організації: “Конгрес Української інтелігенції” (Іван Драч), Товариство “Просвіта” (Павло Мовчан), “Всеукраїнське об’єднання ветеранів” (Ігор Юхновський). Трохи згодом до об’єднання, яке перейменували на “Рух за народ, за Україну!”, увійшли ще три громадські організації - Всеукраїнське товариство “Меморіал” (Лесь Танюк), “Союз Українок” (Атена Пашко), “Жіноча громада” (Марія Драч). Основою новоствореного об’єднання є НРУ. Тому цілком очевидним є той факт, що визначальна роль у керівництві об’єднанням належить лідерові НРУ Вячеславу Чорноволу. Участь у керівництві інших лідерів, що представляють громадські організації - суб’єкти “Рух за народ, за Україну!”, є значною мірою формальною.
У перспективі досить ймовірним є приєднання до виборчого об’єднання організації “Українське козацтво” та створеної внаслідок розколу УРП Республіканської християнської партії, установчий з’їзд якої було проведено 1 травня 1997 р. На прес-конференції оргкомітету РХП, що відбулася напередодні установчого з’їзду партії, М.Поровський заявив, що РХП претендує на одну третину місць у майбутньому виборчому списку блоку “Рух за народ, за Україну!”. Проте, останнім часом лідери РХП трохи “прохололи” у своєму ставленні до Руху. Очевидно, це спричинено не просто бажанням РХП “набити собі ціну”, а в першу чергу зміною політико-правової кон’юнктури в Україні - вірогідність прийняття нового виборчого закону, відповідно до якого вибори у парламент наступного скликання будуть відбуватися за пропорційною або змішаною системою, донедавна була доволі сумнівною. Для виборів же у мажоритарних округах НРУ має на порядок більшу кількість “пробивних” кандидатів, ніж РХП - за умов, що обидві партії мають найсильніший вплив на електорат в одних і тих самих регіонах України.
Відбулися деякі зміни і в середині самого об’єднання. Зокрема, наприкінці літа 1997 р. було виведено зі складу всеукраїнського керівництва “Рух за народ, за Україну!” Віктора Цимбалюка, - керівника агітаційного відділу НРУ, члена Президії Центрального Проводу НРУ, - що був одним з найвпливовіших лідерів об’єднання і формально представляв у ньому “Всеукраїнське об’єднання ветеранів”. Це було спричинено зміщенням В.Цимбалюка з посади Голови Секретаріату “ВОВ” під впливом Львівської регіональної організації “Всеукраїнського об’єднання ветеранів”, більшість членів якої є членами Конгресу Українських Націоналістів. Говорити ж про якесь послаблення контролю НРУ над діяльністю інших суб’єктів об’єднання немає жодних підстав - на користь цього свідчить, зокрема, і факт обрання того ж таки В.Цимбалюка головою Київського регіонального відділення об’єднання “Рух за народ, за Україну!”. Хоча, з іншого боку, вищезгадані кадрові перестановки всередині об’єднання можна розглядати і як наслідок розгортання певних більш серйозних тенденцій. На думку одного з лідерів НРУ Вячеслава Кириленка, введення до складу “Рух за народ, за Україну!” громадських організацій можна порівняти із закладанням бомби сповільненої дії до новоутвореного об’єднання. Річ у тім, що, наприклад, виборче об’єднання “Національний фронт” (КУН, УРП та інші) може серйозно впливати на союзників НРУ по об’єднанню “Рух за народ, за Україну!”, оскільки багато членів цих громадських організацій є одночасно членами правих партій – і головне, на Західній Україні. І якщо лідери цих організацій тримаються за Рух, розраховуючи вибороти одне-два місця у майбутньому парламенті, то у деяких регіонах на такий варіант розраховувати доводиться не завжди.
І все ж у більшості областей України місцевими організаціями Руху зініційоване створення регіональних виборчих об’єднань Всеукраїнського об’єднання “Рух за народ, за Україну!”. У деяких із них, як наприклад в коаліції “Запорізька Січ”, представлені ледве не всі наявні некомуністичні партії і організації.
“Рух за народ, за Україну!” від початку свого створення активно включився у передвиборчу роботу. Так, вже 12 квітня 1997 р. перші 65 осіб набули статусу претендентів на висунення кандидатами в депутати Київради від об’єднання. “Кадровий потенціал київського Руху можна порівняти з потенціалом усіх інших київських парторганізацій разом узятих” ,- заявив голова Київської організації НРУ Я.Федорин. Уже навесні 1997 р. створено виборчий штаб НРУ.
На сьогодні виборче об’єднання “Рух за народ, за Україну!”, безумовно, є одним з найпотужніших політичних об’єднань в Україні, найсерйознішим представником державницької націонал-демократичної течії центристського спрямування. Після об’єднання ДемПУ з Партією праці, а УРП з КУНом значна частина електорату цих партій (ПП і УРП) відійшла до Руху. Мало того, на Західній Україні до Руху перейшли цілі регіональні організації УРП, з ДемПУ до Руху відійшла частина прихильників Бадзьо.
Найсерйознішим конкурентом Руху на наступних парламентських виборах із демократичних сил буде, звичайно, об’єднання “Нова Україна”, політичним ядром якого є Народно-демократична партія.
Взаємини Руху та НДП характеризуються тенденцією до переходу від значного зближення (НДП навіть пропонувала Рухові об’єднатися у спільний блок) до поступового відмежовування Руху від “партії влади”. Сьогодні керівництво НРУ намагається дистанціюватися від пропрезидентських сил. Партія не увійшла до Координаційної ради політичних партій при Президенті України, назвавши її збіговиськом дрібних партій. Ця зміна стратегічного курсу є елементом передвиборчої тактики - співпраця з партією влади не принесе зайвих голосів виборців.
Така ж протидія спостерігається і у парламенті, де рухівці активно критикують “НДПізацію ВР України”. НРУ намагається відстояти змішану систему при розробці нового виборчого закону. Представникам же НДП недоцільно йти на вибори партійними списками, оскільки імідж партії влади в країні, де до цієї влади виборці ставляться різко негативно, може допомогти лише політичному краху НДП. Керівництво “Рух за народ, за Україну!” однак не заперечує, що на співпрацю з “Новою Україною” піти доведеться. Позаяк останні претендують на успіх в усіх регіонах, у тому числі - і в західному (традиційно рухівському), де Рухові й так доведеться ділити електорат з “Національним фронтом”.
Ідеологічна спрямованість об’єднання “Рух за народ, за Україну!” є доволі однозначною - більшість громадських організацій суб’єктів об’єднання належить до правоцентристського спектру, а власне НРУ своїми діями останнім часом демонструє зміщення з право-центристських на центристські позиції. Ідеологією об’єднання безперечно є національна демократія. Можна говорити навіть про монополізацію цією структурою ідеї національної демократії. Цьому “посприяли” розкол УРП і блокування ДемПУ з Партією праці.
Цілком очевидно, що ідеологічні підвалини передвиборчої програми “Рух за народ, за Україну!” будуть відповідати ідеологічним засадам діяльності НРУ, які останнім часом дещо змінюються. Йдеться насамперед про перенесення акцентів зі сфери суто політичної (утвердження і розвиток української державності, демократичного ладу на теренах нашої країни тощо) у сферу соціальну і економічну. А саме наголошується на необхідності радикального вирішення проблем корупції, злочинності, необхідності термінових заходів для рішучого реформування економіки і таке ін. НРУ намагається створити для себе імідж партії дії, партії, що знає проблеми виборців і шляхи їхнього вирішення, але головне - здатна це зробити. Рухом створена власна програма боротьби з бідністю, постійно здійснюються реальні дії у цьому напрямку (маніфестації, акції протесту, юридична допомога у зверненні до органів судової влади) - усе це, безумовно, сприяє утвердженню за Рухом іміджу партії рішучих дій.
Важливим чинником, що впливатиме на результати участі Руху у майбутніх парламентських виборах, є його офіційна позиція у відношенні до існуючої влади і реальні взаємини з нею (що не завжди є речами тотожними).
У випадку з Рухом можна констатувати деяку неоднозначність і непослідовність ставлення до існуючої державної влади. Це частково можна пояснити високою динамічністю сьогоднішньої політики, що спричинена нестабільністю політико-правової сфери життя суспільства. Не може залишатися непомітною і певна невідповідність офіційної та реальної позиції Руху відносно, зокрема, до нинішнього Президента, уряду і парламенту України.
У 1994 р., одразу після останніх президентських і парламентських виборів, Рух заявив про свою “тотальну опозицію” до новообраної влади. Нагадаємо, що на президентських виборах 1994 року після І-го туру голосування Рух офіційно підтримував Леоніда Кучму. Декларуючи свою опозиційність по відношенню до Президента Л.Кучми, намагаючись офіційно відмежуватися від непопулярної зараз виконавчої влади, доводячи свою непричетність до її діяльності, Рух одночасно з тим доволі активно співпрацює з Президентом (активна взаємодія керівництва НРУ та Л.Кучми в процесі прийняття нової Конституції України, дуже часто пропрезидентська парламентська діяльність партії і т. ін.), уникає прямої критики нинішнього Президента України в ЗМІ. На І-ій Всеукраїнській партійній конференції НРУ (листопад 1996 р.) Вячеслав Чорновіл заявив вже про конструктивну опозицію Руху до всіх гілок влади. Сьогодні, усе ще наголошуючи на своїй опозиційності відносно до існуючої виконавчої влади, Рух акцентує увагу на тому, що він “виступає не проти Л.Кучми конкретно, а проти команди, яка підібралася навколо нього”(1).
Неодноразово висловлював своє прихильне ставлення до Руху і Л.Кучма. Наприклад, 15 лютого 1997 р. на з’їзді “Нової України” Л.Кучма заявив, що симпатизує двом партіям - НДП і НРУ.
Що ж стосується нинішнього уряду та парламенту України, то ставлення до них Руху є простішим і однозначнішим, ніж до Президента Л.Кучми. Зазначаючи, що відносну більшість депутатів у Верховній Раді становлять ліві, акцентуючи увагу на своєму небагаточисельному представництві в нинішньому уряді (партія має лише одного міністра - Юрія Костенка, Міністерство охорони навколишнього середовища), Рух активно критикує їх, уникаючи відповідальності за непопулярну серед виборців політику вищезгаданих гілок влади. І якщо Рухові вдасться хоч частково переконати виборців у своїй непричетності до результатів діяльності нинішньої державної влади в Україні, то це, ясна річ, сприятиме формуванню іще однієї позитивної риси об’єднання “Рух за народ, за Україну!” в очах вітчизняного електорату.
Виборче об’єднання “Рух за народ, за Україну!” представлене в парламенті одноіменною фракцією (уповноважені представники фракції Чорновіл В.М., Лавринович О.В., Заєць І.О., Шевченко В.Ф.). Базовою партією фракції є НРУ (з 26 членів фракції - 19 членів Руху). Безпосереднє керівництво фракцією здійснює Олександр Лавринович (заступник голови Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи).
Серед політичних об’єднань національно-демократичного спрямування, представлених у парламенті, Рух мав спочатку найбільшу фракцію, а згодом, після розпаду фракції “Державність” (ядро якої складали члени УРП), НРУ зміцнив свої позиції не лише як лідер національно-демократичних сил, а як єдиний їхній представник.
Після ліквідації “Державності” рухівська фракція збільшила своє членство і тепер за чисельністю поступається лише фракціям КПУ і СелПУ-СПУ.
Виборче об’єднання “Рух за народ, за Україну!” підтримується більшістю ЗМІ національно-демократичного спрямування. Серед загальноукраїнських – це, передусім, «Час-Тіме», “Народна газета”, “Українське слово”. З огляду на членство в Русі шефа-редактора “Киевских ведомостей” В.Чайки, не виникає сумніву в тому, що ця газета в значній мірі відображає позицію партії.
Основними джерелами фінансування об’єднання є, очевидно, джерела фінансування НРУ - тобто добровільні внески членів і прихильників партії. Найбільші з них робляться, напевно, рухівцями-бізнесменами, як от, наприклад, директором концерну “Денді” М.Бродським, директором ЗАТ “Киевские ведомости” В.Чайкою, І.Тарасюком - колишнім заступником голови правління одного із банків у Хмельницькому, В.Стратієнком - президентом компанії “Нова” та ін.
За результатами соціологічного опитування, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” наприкінці травня на початку червня 1997 р. у рамках програми “Українське суспільство на межі XXI сторіччя” (вибірка загальнонаціонального опитування складає 1810 осіб і репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними характеристиками, регіонами і типом проживання), на запитання «Якщо б Ви голосували зараз, то за яку політичну партію або блок Ви б проголосували?» 6,2% респондентів відповіли, що проголосували б за об’єднання “Рух за народ, за Україну!”.
За результатами дослідження, проведеного Інститутом трансформації суспільства у червні 1997 р. у рамках програми “Політичні орієнтації громадян України” у Центральному і Східному регіонах складається така картина:
- на запитання “Кого б Ви хотіли бачити наступним Президентом України” 0,8% респондентів відповіли “В. Чорновола”, а на запитання “За яку партію Ви б проголосували?” 8,1% респондентів заявило, що проголосували б за Рух. (Метод телефонного інтерв’ю, 1400 респондентів в усіх районах Києва);
- із 100 опитаних у м. Бровари (Київська обл.) 15 чоловік висловили бажання голосувати на наступних виборах за Рух;
- у місті Чернігові (200 опитаних) за Рух проголосувало б усього 2% опитаних;
- у Донецькій обл. (1300 опитаних) за Рух на наступних виборах виявило бажання проголосувати лише 1% респондентів;
- у результаті експрес-опитування на вулицях Києва в центрі міста (607 опитаних) на запитання “Кого ви бачите майбутнім Президентом України” В.Чорновола згадало у своїх відповідях 8,2% респондентів (ІІІ місце після Л.Кучми - 20,6% і В.Ланового - 14%).
Не зважаючи на тенденцію останніх декількох років до зниження популярності Руху серед виборців, можна стверджувати, що партія, принаймні, не стала менш впливовою в політичному світі України. Нині виборче об’єднання “Рух за народ, за Україну!” є, безумовно, найпотужнішим політичним угрупуванням серед національно-демократичних сил.
Що ж стосується власне НРУ, то фахівці стверджують, що партія має реальні шанси отримати на наступних виборах 10-15% місць в парламенті.